Congress of Gerontologists and Geriatricians of Ukraine

Рубрика «Клінічна геронтологія і геріатрія»

ЗАСТОСУВАННЯ КВЕРЦЕТИНУ ДЛЯ  КОРЕКЦІЇ ВІКОВИХ ЗМІН ОРГАНІЗМУ

І. А. Антонюк-Щеглова, О. В. Бондаренко, С. С. Наскалова, С. Д. Красненков, О. М. Гриб, В. Б. Шатило
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Зміни органів і систем, що виникають в процесі старіння, можуть сприяти розвитку асоційованих із віком захворювань, які пришвидшують темп старіння коли біологічний вік організму значно перевищує календарний. Для їх корекції призначаються геропротекторні засоби, до яких гіпотетично може бути віднесений природний антиоксидант кверцетин, який в останні роки розглядається як «сенолітик», що вибірково вбиває старіючі клітини.

Мета роботи – з’ясувати ефективність  тривалого застосування кверцетину для корекції вікових змін організму у хворих літнього віку з метаболічним синдромом (МС).

Матеріали і методи. Обстежено 110 хворих літнього віку (60-74 років) з критеріями МС, які розподілені порівну в основну і контрольну групи. Хворі основної групи впродовж 3 міс приймали кверцетин (препарат «Квертин» 240 мг на добу), а пацієнти контрольної групи впродовж такого ж періоду приймали плацебо. До і після курсового застосування кверцетину/плацебо досліджували функцію ендотелію мікросудин (проба з реактивною післяоклюзійною гіперемією), рівень артеріального тиску, концентрацію глюкози в плазмі натще і через 2 год стандартного глюкозотолерантного тесту, концентрацію  ліпідів в сироватці крові, довжину теломерних ділянок хромосом лейкоцитів периферійної крові та сатурацію крові при гіпоксичній пробі (20 хв, 12 % О2).

Результати. Тривале застосування кверцетину призводить до покращення функціонального стану ендотелію мікросудин, що супроводжується додатковим  зниженням систолічного АТ, спричиняє нормалізуючий вплив на порушені показники вуглеводного обміну (нормалізація порушеної толерантності до глюкози), зменшує прояви дисліпідемії (знижує рівень загального холестерину та холестерину ліпопротеїдів низької щільності), підвищує стійкість до гіпоксії, а також призводить до збільшення довжини теломер. Біологічний вік обстежених пацієнтів, розрахований за допомогою рівняння множинної регресії, в процесі лікування  зменшився  на 2,26 ± 0,61 роки.

Висновки. Кверцетин можна рекомендувати для тривалого застосування з метою корекції вікових змін організму у хворих літнього віку з метаболічним синдромом. Зменшення біологічного віку під впливом тривалого застосування кверцетину характеризує його як препарат з геропротекторною дією.

РОЛЬ МЕЛАТОНІНУТВОРЮВАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ЕПІФІЗУ У РОЗВИТКУ МЕТАБОЛІЧНИХ ПОРУШЕНЬ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ МЕЛАТОНІНОМ

І. А. Антонюк-Щеглова, О. В. Бондаренко, В. Б. Шатило
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Експериментальні дані свідчать про те, що недостатнє вироблення епіфізом мелатоніну приводить до порушення вуглеводного і ліпідного обміну. Введення екзогенного мелатоніну тваринам з гіпопінеалізмом зменшувало прояви метаболічних порушень.

Мета роботи – дослідити показники вуглеводного та ліпідного обміну у хворих похилого віку з метаболічним синдромом (МС) в залежності від стану мелатонінутворювальної  функції епіфіза (МФЕ) та з’ясувати можливості корекції метаболічних порушень мелатоніном.

Матеріали і методи. Обстежено 40 літніх хворих з МС та 40 практично здорових осіб такого ж віку, які склали контрольну групу. Стан МФЕ оцінювали за показником нічної екскреції 6-гідроксимелатонінсульфату (6-ГМС) з сечею імуноферментним методом. Екскреція 6-ГМС нижче 9 мкг у осіб похилого віку свідчить про знижену, а вище 9 мкг – про збережену МФЕ. Визначали показники ліпідного профілю в сироватці крові, концентрацію глюкози в плазмі крові натще та при проведенні стандартного глюкозотолерантного тесту (СГТТ). Для корекції метаболічних порушень  застосовували мелатонін в дозі 3 мг о 21.00 протягом 3 міс.

Результати. У хворих похилого віку  з МС  знижена МФЕ порівняно з практично здоровими людьми такого ж віку. У осіб з МС та зниженою МФЕ статистично значимо вищі рівні тригліцеридів (ТГ) і холестерину ліпопротеїдів низької щільності ц порівнянні з хворими з МС, у яких збережена МФЕ. Порушення глікемії натще (6,1-6,9 ммоль/л) виявлено 70 % осіб, а порушення толерантності до вуглеводів — у  61 % хворих зі зниженою МФЕ, тоді як у пацієнтів зі збереженою МФЕ ці порушення спостерігались у 32 % та 39 % випадків, відповідно. Застосування мелатоніну в дозі 3 мг протягом 3 міс призвело до статистично значимого  зниження  рівня глюкози натще і через 2 год  СГТТ, а також рівнів загального холестерину  і ТГ.

Висновки. У хворих літнього віку з МС знижується мелатонінутворювальна функція епіфіза порівняно із здоровими людьми такого ж віку. Хворі похилого віку з МС та порушеною МФЕ мають гірші показники ліпідного і вуглеводного обмінів, тоді як  застосування мелатоніну ці показники нормалізує.

КОРЕКЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ХОЗЛ ЗА ДОПОМОГОЮ ДИХАЛЬНИХ ТРЕНУВАНЬ

Е. О. Асанов1, Ю. І. Голубова1, І. А. Диба1, С. О. Асанова2
1ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ
2Компанія фарммаркетингу “Здраво”, Київ 

У осіб похилого віку розвиток хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ), поглиблення артеріальної гіпоксемії і тканинної гіпоксії негативно відбиваються на функціональній здатності та адаптаційній можливості серцево-судинної системи (ССС). З огляду на поліпрагмазію, у хворих з ХОЗЛ похилого віку доцільним є використання немедикаментозних методів лікування, зокрема, дихальних тренувань з позитивним тиском наприкінці видиху (positive end-expiratory pressure — PEEP).

Мета роботи – з’ясувати ефективність та тривалість впливу на стан серцево-судинної системи дихальних тренувань з РЕЕР у хворих похилого віку з ХОЗЛ.

Матеріали і методи. Обстежено 40 хворих з ХОЗЛ віком 60-74 років, серед них 26 осіб, які отримували дихальні тренування з РЕЕР і 14 осіб, які отримували імітовані тренування. Визначали ударний (УО), хвилинний об’єм кровообігу (ХОК), периферичний опір судин (ПОС), систолічний артеріальний тиск (САТ) та сатурацію крові (SpO2) до тренувань, відразу, через 1 міс та через 3 міс після курсового застосування дихальних тренувань.

Результати. Під впливом дихальних тренувань з РЕЕР у хворих похилого віку з ХОЗЛ зростає насосна функція серця, про що свідчить підвищення ХОК. При цьому зростання ХОК після курсу дихальних тренувань відбувалося за рахунок підвищення УО. Також відразу після курсу дихальних тренувань у хворих з ХОЗЛ зменшувався ПОС, що призводило до зниження САТ. Це свідчить про поліпшення регуляції судинного тонусу. Встановлена залежність між зсувами SpO2 та зсувами ХОК, а також між зсувами SpO2 та зсувами ПОС відразу після застосування дихальних тренувань з РЕЕР. Більш значний та більш тривалий вплив дихальних тренувань з РЕЕР на функціональний стан ССС спостерігався у хворих з більш вираженою симптоматикою хвороби. В той же час, вже через місяць ефект тренувань не зберігався.

Висновки. Використання дихальних тренувань з РЕЕР підвищує ефективність функціонування ССС у хворих похилого віку з ХОЗЛ. Ефект дихальних тренувань з РЕЕР не зберігався вже через місяць після курсу тренувань, що свідчить про необхідність їх тривалого застосування. Ефект більш стійкий та більш тривалий у хворих з вираженою клінічною симптоматикою ХОЗЛ.

 

НЕМЕДИКАМЕНТОЗНІ МЕТОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ХОЗЛ

Е. О. Асанов, Ю. І. Голубова, І. А. Диба, Г. П. Войнаровська
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

В умовах пандемії COVID-19 проблема реабілітації хворих з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) набуває особливого значення. Для хворих похилого віку оцінка адаптаційних можливостей і функціонального стану дихальної системи є особливо важливою. Труднощі розробки реабілітаційних заходів у літньому віці для хворих з ХОЗЛ обумовлені, з одного боку, віковими змінами дихальної системи, що сприяють розвитку патологічних процесів в ній і поглиблюють їх перебіг, а, з іншого боку, з частими коморбідними станами та обмеженнями щодо використання медикаментозних методів.

Для застосування при ХОЗЛ патофізіологічно обґрунтованими є інтервальні нормобаричні гіпоксичні тренування (ІНГТ). При цьому ІНГТ добре переносяться і практично не викликають негативних побічних явищ.

У відділенні клінічної фізіології та патології внутрішніх органів ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» розроблено принципи реабілітації хворих похилого віку з ХОЗЛ з використанням ІНГТ.

  1. Оцінка показань і протипоказань для проведення ІНГТ.
  2. Індивідуальний підбір рівня гіпоксичного навантаження для проведення тренувань. Для цього проводиться гіпоксична проба із вдиханням 12 % кисню протягом двадцяти хвилин, визначається стійкість (знижена або збережена) до гіпоксії та, в залежності від цього, здійснюється підбір рівня гіпоксичного навантаження.
  3. При неможливості проведення гіпоксичної проби – проведення прогнозування ймовірності зниженої стійкості до гіпоксії за розробленою методикою і, в залежності від цього, індивідуальний підбір рівня гіпоксичного навантаження.
  4. Індивідуальний підбір режиму проведення ІНГТ. Визначається кількість гіпоксичних впливів (від 3 до 5) при кожному тренуванні в залежності від сатурації крові, стадії бронхіальної обструкції та клінічної групи ХОЗЛ.
  5. Оцінка ефективності застосування ІНГТ за клініко-інструментальними показниками та ступенем стійкості до гіпоксії. Для цього проводять оцінку показників спірометрії, опитувальників та стійкості до гіпоксії до, через місяць та три місяці після тренувань.

Таким чином, застосування ІНГТ з використанням описаних підходів дозволяє істотно поліпшити адаптаційні можливості і функціональний стан кардіореспіраторної системи, а також знизити ризик розвитку небажаних побічних явищ у хворих похилого віку з ХОЗЛ.

 

ГЕРІАТРИЧНІ СИНДРОМИ В КОМПЛЕКСНІЙ ГЕРІАТРИЧНІЙ ОЦІНЦІ

М. Г. Ахаладзе, Л. М. Єна
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Паліативна допомога в геріатрії розцінюється як медико-соціальний підхід, спрямований на підвищення якості життя осіб старшого віку, що мають геріатричні синдроми (ГС), які зумовлюють обмеження функціонування і високий ризик летальності.

Діагностика ГС стає обов’язковою складовою комплексної геріатричної оцінки (КГО) осіб похилого і старечого віку. КГО — сукупность спеціальних  методів  обстеженням  (діагностика фізичного, психоемоційного і соціального статусу) з залученням  мультидисциплінарної команди спеціалістів на чолі з геріатром. Передбачає розробку  індивідуальних програм ведення пацієнтів.

Геріатричні синдроми класифікують як соматичні (мальнутріція, пролежні, нетримання сечі і калу, падіння і порушення ходи, гіпомобільність, запаморочення, атаксія, больовий синдром, порушення слуху і зору), психічні (деменція, делірій, порушення поведінки, депресія), соціальні (соціальна ізоляція, повна залежність від сторонніх, втрата здатності до самообслуговування, порушення сімейних зв’язків).

Геріатричні синдроми прогностично значущі щодо тривалості життя,     функціонального стану, якості життя. Їх виявлення може приводити до  кардинальних змін в тактиці  і стратегії лікування і обслуговування людей похилого і старечого віку.

Відбір пацієнтів значною мірою ускладнює поліморбідність. Тому надзвичайно важливою є  спеціалізована геріатрична оцінка з виділенням провідних ГС, розробка уніфікованих   критеріїв відбору для надання паліативної допомоги, яка заснована не тільки   на клінічних, але і на соціальних і функціональних характеристиках.

Таким чином, паліативна допомога в геріатрії є надзвичайно важливою частиною системи спеціалізованої допомоги особам з критичним  ступенем старечої астенії. Діагностика ГС є конче необхідною складовою спеціалізованої геріатричної оцінки осіб з високим ризиком летального наслідку. Все це спрямовано на формування індивідуального плану лікувальних та реабілітаційних заходів, а також плану соціальної та психологічної підтримки.

 

АНТАГОНІСТ АЛЬДОСТЕРОНУ   СПІРОНОЛАКТОН  В ЛІКУВАННІ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ  У  ЛІТНІХ  ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ

Л. В. Бевзюк, Л. М.  Єна, О. Г. Гаркавенко
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Артеріальна гіпертензія  є найбільш значущим фактором ризику фібриляції передсердь  (ФП)  в популяції людей старшого віку.  Upstream терапія ФП включає  блокатори системи ренін-ангіотензин-альдостерон (РААС) як  засоби  зворотного структурного, метаболічного та електричного ремоделювання серця.

Мета роботи – з’ясувати патогенетичну та клінічну  обґрунтованість  спіронолактону (С) в комплексній терапії хворих на гіпертонічну хворобу  (ГХ)   в похилому віці.

Матеріали і методи. Обстежено 80 пацієнтів похилого віку (69,0 ± 1,2 років) з персистуючою  (персФП) і постійною ФП (постФП) до і після 12 міс лікування (ЕКГ стандартна та високого підсилення, трансторакальна ехокардіографія (ЕхоКГ) з тканинною доплерографією, добове моніторування артеріального тиску (АТ) і ЕКГ, анкетування за  шкалами CHADS2VASc, EQ-5D та EHRA) з включенням С у дозі 25 мг/доба  порівняно  зі стандартною терапією.

Результати. В групі С відбувалось покращення якості життя (за EQ-5D) в категорії   «повсякденна активність», вірогідне зменшення добової кількості одиноких, парних і групових шлуночкових  екстрасистол (відповідно в 4,5, 5,7 і 1,7 разів) на тлі покращення  електричної  гомогенності міокарду, при персФП –  кількості епізодів ФП. Додаткове призначення С призводило до достовірного зменшення індексу маси міокарду на 28,3 ± 3,2 г/м2 та 22,6 ± 6,3 г/м2, відповідно, при постФПА та  персФП,  розміру  ЛП  – на 6,1 % і 5 %,  середнього артеріального тиску в легеневій артерії – на 6,2 ± 0,9 і 7,8 ± 1,2 мм рт. ст.,  діастолічної дисфункції  (за  показником  Е/Е’) – на 1,9 ± 0,4 і 3,3 ± 0,7 ум. од., зростання фракції викиду лівого шлуночка – на 8 % і 9,8 %. Як важливий механізм реалізації  позитивного впливу С на структурно-функціональний стан серця слід розглядати його антигіпертензивну дію: порівняно зі стандартним лікуванням знижувались середньодобові, денні і нічні значення систолічного, діастолічного і пульсового АТ, варіабельність систолічного АТ, швидкість ранкового підйому АТ, зростав ступінь нічного зниження АТ.

Висновок. Спіронолактон у літніх хворих з ГХ та ФП  проявляв антигіпертензивну дію, на тлі регресу гіпертрофії міокарду зменшував явища електричної негомогеннності міокарда, що лежить в основі його позитивного клінічного ефекту.

 

ЧАСТОТА САРКОПЕНІЇ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ НЕВРОЛОГІЧНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

М. А. Бистрицька
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Саркопенія – генералізоване захворювання скелетних м’язів із прогресуючим перебігом, яке проявляється зниженням м’язової сили, маси та функції. У пацієнтів із неврологічною патологією розвиток саркопенії може погіршити функціональні можливості та якість життя.

Мета дослідження – визначити частоту саркопенії у пацієнтів із захворюваннями центральної нервової системи (хвороба Паркінсона (ХП), мозковим інсультом (МІ), травмою хребта та спинного мозку (ТХСМ)).

Матеріали і методи. Обстежено 410 пацієнтів, які знаходились під спостереженням в ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”. 250 пацієнтів склали основну групу (89 з ХП – підгрупа 1, 84 з МІ та руховими порушеннями різного ступеня вираженості – підгрупа 2, 77 з пара- чи тетраплегією внаслідок ТХСМ – підгрупа 3), а також 160 здорових осіб, які склали групу порівняння й також були розділені на три підгрупи. Показники тілобудови (жирова та знежирена маси тіла) визначали за допомогою двохфотонної рентгенівської абсорбціометрії. Саркопенію діагностували згідно до індексу апендикулярної знежиреної маси, значення якого менше, ніж 7,2 кг/м2 для чоловіків та менше, ніж 5,45 кг/м2 для жінок, підтверджувало наявність саркопенії.

Результати. Серед пацієнтів із неврологічною патологією саркопенію діагностували вірогідно частіше, ніж у групі порівняння: 32,8 та 15,6 %, відповідно (χ2 = 14,9; р = 0,0001). У пацієнтів із ХП не було зафіксовано саркопенії, проте показник жирової маси був вірогідно нижчим – на 18,4 %. У осіб, які перенесли МІ, саркопенію реєстрували вірогідно частіше, ніж у групі порівняння: у 27,5 та 11,2 %, відповідно (χ2 = 4,33, р = 0,04) у чоловіків та в 13,6 та 2,0 % (χ2 = 5,61; р = 0,02) у жінок. Серед пацієнтів із ТХСМ 84,4 % мали саркопенію. У відповідній підгрупі порівняння саркопенія діагностувалась значно рідше – у 24,7 % осіб (χ2 = 35,28; p < 0,0001). Відмінностей жирової маси у пацієнтів, які перенесли МІ, та осіб із ТХСМ від показників групи порівняння не встановлено.

Висновки. Вивчення особливостей тілобудови у хворих з неврологічною патологією не продемонструвало будь-яких спільних рис. У пацієнтів із ХП зареєстровано вірогідно нижчий вміст жирової тканини без суттєвих відмінностей знежиреної маси, представленої переважно м’язовою тканиною, а у пацієнтів, які перенесли інсульт, та із ТХСМ, напроти, вміст жирової маси не відрізнявся від показника осіб групи порівняння, а вміст знежиреної маси був вірогідно нижчим, що призводило до розвитку саркопенії.

 

СУБХОНДРАЛЬНА МІНЕРАЛЬНА ЩІЛЬНІСТЬ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ У ЖІНОК З ОСТЕОАРТРОЗОМ КОЛІННИХ СУГЛОБІВ

М. А. Бистрицька, Н. В. Заверуха, Н. В. Григор’єва, В. В. Поворознюк
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Протягом тривалого часу остеоартрит (ОА) розцінювали, як первинне ураження суглобового хряща, проте все більша кількість досліджень підтверджує важливість змін структури субхондральної кістки в патогенезі ОА. Розвиток і прогресування ОА пов’язані зі збільшенням темпів ремоделювання субхондральної кістки, яке проявляється змінами мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ).

Метою дослідження було оцінити субхондральну МЩКТ у хворих на ОА колінного суглоба (КС).

Матеріали і методи. Обстежено 48 жінок віком 48-76 років. До основної групи увійшли пацієнти з OA одного колінного суглоба (КС) ІІ-ІІІ стадії за класифікацією J. H. Kellgren та J. S. Lawrence (n = 24, середній вік 62,40 ± 7,26 років), до контрольної – пацієнти без ОА будь-якої локалізації чи інших захворювань, які можуть впливати на стан кісткової тканини (n = 24, середній вік 63,21 ± 7,23 років). Жінки з обох груп вірогідно не відрізнялись за антропометричними показниками та тривалістю постменопаузального періоду. МЩКТ всього скелету вимірювали за допомогою двофотонної рентгенівської абсорбціометрії. Субхондральну МЩКТ аналізували на ділянках проксимального відділу великогомілкової кістки та дистального відділу стегнової кістки за допомогою регіональних вимірювань.

Результати. У пацієнтів з ОА КС виявлено вірогідно нижчу МЩКТ ураженої нижньої кінцівки порівняно з інтактною (0,897 ± 0,103 проти 0,928 ± 0,087 г/см2, p < 0,05), тоді як у контрольній групі не встановлено відмінностей між правою та лівою кінцівками. МЩКТ інтактної кінцівки у пацієнтів з OA КС не відрізнялася від показника контрольної групи, тоді як МЩКТ ураженої кінцівки була на 11,1 % нижчою порівняно з відповідним показником осіб контрольної групи (0,897 ± 0,103 проти 0,997 ± 0,132 г/см2, р < 0,05).

У пацієнтів з OA КС субхондральна МЩКТ на рівні дистального відділу стегнової кістки та проксимального відділу гомілкової кістки була вірогідно нижчою на ураженій кінцівці (0,735 ± 0,119 проти 0,765 ± 0,110 г/см2; р < 0,05 та 0,746 ± 0,129 проти 0,802 ± 0,121 г/см2; р < 0,05, відповідно) на відміну від контрольної групи, де відмінностей виявлено не було. Більш виразні відмінності були встановлені на рівні проксимального відділу великогомілкової кістки, які становили 7,5 %.

Висновок. Субхондральна МЩКТ дистального відділу стегнової кістки та проксимального відділу гомілкової кістки у пацієнтів з ОА КС вірогідно нижча на рівні ураженої кінцівки, ніж інтактної, та ніж в осіб без ОА будь-якої локалізації.

 

СТРУКТУРНІ ЗМІНИ КАРОТИДНИХ АРТЕРІЙ У ПРАКТИЧНО ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

Л. А. Бодрецька, І. С. Шаповаленко, І. А. Антонюк-Щеглова, В. Б. Шатило, О. В. Бондаренко, С. С. Наскалова
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Структурні зміни каротидних артерій є субклінічним маркером розвитку атеросклеротичного процесу в судинах. Дослідження стану сонних артерій у практично здорових людей дозволяє оцінити розвиток ранніх стадій атеросклерозу.

Мета роботи – визначити структурні зміни артерій шиї (товщину комплексу інтима-медіа (КІМ), наявність та вираженість атеросклеротичних уражень) у практично здорових людей різного віку.

Матеріали і методи. Обстежено 75 людей у віці від 30 до 70 років, яких поділили на три групи за віком: І гр. – молоді (18 осіб віком до 44 років), ІІ гр. – середній вік (27 осіб віком  45-59 років)., ІІІ гр. — похилий вік (30 осіб віком 60 років та старші). Проведено дуплексне сканування сонних та вертебральних артерій шиї на апараті «XarioSSA-660A» фірми «Toshiba» (Японія) за стандартною методикою з використанням датчика PLT-704SBT 7,5 МГц. Визначали хід артерій, КІМ в загальній сонній артерії та зоні біфуркації, наявність та структуру атеросклеротичних бляшок, відсоток стенозу. Статистичне опрацювання матеріалу здійснювали із застосуванням пакета програм STATISTICA 6.0 («Statsoft», США). Були використані t-критерій Стьюдента, Спірмена, χ2.

Результати. Серед обстежених І гр. не виявлено порушень ходу артерій шиї, диференціювання КІМ на прошарки збережено, не виявлено ознак атеросклеротичного ураження. В  ІІ гр. у 25,9 % осіб виявлено S- та С-подібні деформації ходу артерії шиї, у 29,6 % порушення диференціювання КІМ на прошарки, у 11,1 % в зоні біфуркації виявлені атеросклеротичні бляшки зі стенозуванням 10-25 %. В ІІІ гр. у 56,7 % обстежених виявлено S- та С-подібні деформації ходу артерій, у 26,7 % порушення диференціювання КІМ на прошарки, атеросклеротичні бляшки виявлені у 20 % осіб. Локальні потовщення КІМ в зоні біфуркації виявлені в І гр. у 11,1 %, в ІІ гр. у 92,9 %, в ІІІ гр. у 96,7 % обстежених, причому в ІІ та ІІІ гр. ці зміни статистично значимі, χ2 – 59,67, p < 0,001.

Висновки. Виявлення локального потовщення КІМ в зоні біфуркації загальної сонної артерії є найбільш ранньою діагностичною ознакою початкового ураження сонних артерій, що з’являється у практично здорових людей вже в молодому віці.

 

ВПЛИВ ПЕНТОКСИФІЛІНУ НА ПОКАЗНИКИ  ДІАСТОЛІЧНОЇ ФУНКЦІЇ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З КОРОНАРОГЕННОЮ ХРОНІЧНОЮ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ ТА ЗНИЖЕНОЮ СКОРОТЛИВОЮ ЗДАТНІСТЮ МІОКАРДА ЛІВОГО ШЛУНОЧКУ

Л. А. Бодрецька, І. С. Шаповаленко, В. Ю. Жарінова, Ж. С. Бутинець
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

В багатьох дослідженнях додавання пентоксифіліну до базисної терапії сприяло поліпшенню функціонального стану ендотелію на рівні мікросудин, зокрема NО-синтезуючої функції. Покращення діастолічної функції можна очікувати за рахунок зменшення мікросудинних порушень – стазу і сладжу крові, покращення реології, зменшення локального мікротромбоутворення.

Мета роботи – з’ясувати вплив додаткового застосування пентоксифіліну на показники діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) у хворих на коронарогенну хронічну серцеву недостатність (ХСН) зі зниженою скоротливою здатністю ЛШ.

Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано 67 історій хвороб пацієнтів віком старше 60 років з діагнозом: ІХС, дифузний та/або післяінфарктний кардіосклероз, ХСН зі зниженою фракцією викиду (ФВ) ЛШ, стадія ІІа-ІІб, NYHAII-III, ФВ ЛШ ˂40%. Хворі поділені на дві групи: гр. І (35 осіб) отримували пентоксифіллін, гр. ІІ (32 осіб) не отримували препарат. Базисну терапію отримували обидві групи. Оцінювали трансмітральний кровотік (ТМК) та рух фіброзного кільця мітрального клапану (МК), при цьому визначали: швидкість раннього (е/) діастолічного руху латерального і септального сегмента, розраховували співвідношення Е/е/ з метою оцінки кінцево-діастолічного тиску (КДТ) в ЛШ методом ехокардіографії з доплерографічним дослідженням на апараті «XarioSSA-660A» фірми «Toshiba» (Японія) за стандартною методикою з використанням датчика PST-30BT 3,0 МГц. Обстеження проведено до та через 3 міс лікування.

Результати. У хворих з ХСН на фоні прийому пентоксифіліну поліпшуються показники діастолічної функції міокарда ЛШ: вірогідно збільшується е/ септального з 5,3 ± 0,02 до 7,3 ± 0,01 см/с, p < 0,05 (в групі контролю – з 7,7 ± 0,04 до 7,5 ± 0,06 см/с, p > 0,05) і латерального сегмента фіброзного кільця МК з 6,1 ± 0,08 до 9,7 ± 0,01 см/с, p < 0,05 (в групі  контролю – з 7,1 ± 0,07 до 6,7 ± 0,03 см/с, p > 0,05). Відмічалось також статистично значиме зменшення співвідношення Е/е/ з 11,81 ± 0,08 до 7,96 ± 0,03, p < 0,05 (в групі контролю – з 10,08 ± 0,06 до 9,78 ± 0,03, p > 0,05 ), що свідчить про зниження КДТ в ЛШ.

Висновок. У хворих на ХСН зі зниженою скоротливою здатністю ЛШ додавання до базисної терапії пентоксифіліну сприяє поліпшенню процесів діастолічного розслаблення ЛШ.

 

ВОЗРАСТЗАВИСИМЫЕ МАРКЕРЫ ИММУНОРЕАКТИВНОСТИ У БОЛЬНЫХ С ГЕПАТОСПЛЕНОМЕГАЛИЕЙ, ОСЛОЖНЕННОЙ КРОВОТЕЧЕНИЕМ И ПРОТЕКАЮЩЕЙ НА ФОНЕ РАЗЛИЧНЫХ ТРИГГЕРНЫХ ФАКТОРОВ

В. В. Бойко, Е. М. Климова1,2,  Л. А. Дроздова, Т. И. Кордон, О. С. Мережко1,2
1ГУ “Институт общей и неотложной хирургии им. В. Т. Зайцева НАМН Украины”, Харьков;
2НИИ биологии Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина 

Синдром гепатоспленомегалии (ГСМ) сопровождает заболевания печени – цирроз и гепатит. Этот синдром часто осложняется портальной гипертензией и рецидивирующими кровотечениями из варикозно расширенных вен пищевода. Критериями выбора тактики лечения осложненного синдрома ГСМ, как правило, являются изменения только биохимических и гематологических показателей, без учета выраженности иммуновоспалительных реакций и возраста пациентов.

Материалы и методы. Обследовали 102 пациента с синдромом ГСМ, осложненным портальной гипертензией и рецидивирующими кровотечениями, в возрасте от 22 лет до 81 года. Пациентов разделили на группы. В группу I включены 53 больных, у которых наблюдали персистенцию вирусов гепатита HBV и HCV. В зависимости от возраста их распределили в подгруппу Iа (21 молодой пациент в возрасте от 22 до 49 лет) и подгруппу Iб (32 пациента в возрасте от 50 до 74 лет). Во II группу распределили 49 пациентов, у которых патологический процесс протекал на фоне герпетических вирусов CMV и VEB. Их также разделили в зависимости от возраста на подгруппу IIа (23 молодых пациентов в возрасте от 24 до 49 лет) и подгруппу IIб (26 пациентов в возрасте от 50 лет до 81 года).

Методом ИФА исследовали содержание про- и противовоспалительных цитокинов, моноцитарного хемотаксического белка-1 (МСР-1). Турбодиметрическим методом исследовали изменение активности белков системы комплемента, спектрофото-метрическим методом – содержание циркулирующих иммунных комплексов и наличие токсических фракций молекул средней массы при различных длинах волн, методом хроматографии – содержание аминокислот, методом иммунофлюоресцентной микроскопии – спектр антинуклеарных антител (АНA).

Результаты. В группе Iа у молодых пациентов с гепатоспленомегалией наблюдали  двукратное повышение α-ФНО и пятикратное повышение ИЛ-6 по сравнению с референтными величинами; ИЛ-2, активирующий Тх2-лимфоциты, был ниже референтных значений. Содержание белка МСР-1, активатора моноцитов, и ИЛ-18, активатора регуляторных макрофагов, не превышало референтных значений, а концентрация противовоспалительного ИЛ-4 была низкой. В данной группе молодых пациентов наблюдали пятикратное увеличение противовоспалительного цитокина ИЛ-10 в ответ на выраженную сенсибилизацию. Циркулирующие иммунные комплексы значительно превышали контрольные значения и характеризовались малыми размерами, что свидетельствует об их патогенности. Было повышено содержание метионина, а также выявлено повышение более чем в 2 раза фракции ароматических аминокислот, в том числе высокие уровни фенилаланина и тирозина. В этой же группе выявлены антиядерные антитела к ядерным белкам SS A/Ro, которые являются регуляторными ингибиторами воспалительных реакций, воздействуя на секрецию провоспалительных интерлейкинов и интерферонов. Спектр выявленных АНA в группе Iа довольно широк и включает антитела к SS-В/La (белок, связанный с РНК-полимеразой-3), тропомиозину, F-актину, инозинмонофосфатдегидрогеназе-2 (IMPDH2). У пожилых пациентов Iб группы наблюдали восьмикратное повышение ИЛ-6 и трехкратное повышение ИЛ-18. В то же время ИЛ-10, в отличие от молодых пациентов, не превышал референтных величин. В этой группе наблюдали высокую концентрацию ароматической аминокислоты фенилаланина. Как и у молодых пациентов, в группе Iб выявили ААТ к инозинмонофосфатдегидрогеназе-2 (IMPDH2), что характерно для инфицирования вирусами гепатита. У некоторых пациентов определялись специфические для данной группы ААТ к тельцам Кахаля, митохондриям, к двухцепочечной ДНК и гистонам.

В группе IIа молодых пациентов с ГСМ на фоне герпетических вирусов выявили более значительное повышение  концентрации  провоспалительных   цитокинов:  шестикратное α-ФНО и 25-кратное ИЛ-6. В то же время выявлено незначительное повышение ИЛ-18, а содержание ИЛ-2 было низким. В ответ на выраженную сенсибилизацию наблюдали шестикратное повышение ИЛ-10. Выявили максимально высокую концентрацию фенилаланина и тирозина в сравнении с другими группами. Спектр АНА у молодых пациентов группы IIа включал такие же антитела, как и у молодых пациентов группы Iа – к ядерным белкам SS A/Ro, SS-В/La Iа. На фоне герпетической инфекции выявлены уникальные ААТ к гистидил-тРНК-синтетазе, а также к белку HsEG5 волокон митотического веретена.

В старшей возрастной группе у пациентов с синдромом ГСМ на фоне герпетической инфекции выявили самый высокий уровень активации провоспалительных цитокинов и ААТ к митохондриям, к белкам Sp100 и Sp140, что свидетельствует о нарушении процессов регуляции выраженной иммуновоспалительной реакции, недостаточности энергетических и белоксинтетических процессов.

Выводы. Выявленные изменения иммунных маркеров в различных группах пациентов с осложненным синдромом ГСМ свидетельствуют о разной степени выраженности иммуновоспалительной реакции в зависимости от возраста пациентов и наличия триггерных факторов – вирусов гепатита или герпетических вирусов.

ПОКАЗНИКИ ВАЗОМОТОРНОЇ ФУНКЦІЇ  ЕНДОТЕЛІЮ МІКРОСУДИН ЯК БІОМАРКЕРИ СТАРІННЯ

О. В. Бодаренко, О. В. Коркушко, В. Б. Шатило, І. А. Антонюк-Щеглова, А. В. Писарук, Г. В. Дужак, С. С. Наскалова
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Важливим показником вазомоторної функції ендотелію є ендотелійзалежна вазодилятація. Дослідження її вікових змін при фізіологічному старінні має особливе значення для визначення груп ризику розвитку патології серцево-судинної системи, а також для  розрахунку біологічного віку людини (БВ).

Мета роботи – з’ясувати вікові зміни функціонального стану ендотелія мікросудин людини.

Матеріали і методи. Обстежено 390 осіб, яких розподілили в групи за віком: 20-29 (n=31), 30-39 (n=22), 40-49 (n=45), 50-59 (n=72), 60-69 років (n=129) та 70-79 років (n = 91). Об’ємну швидкість кровотоку шкіри (ОШКШ) в ділянці середньої третини внутрішньої поверхні передпліччя визначали методом лазерної допплерівської флоуметрії (ЛДФ) на апараті BLF-21D (“Transonic Systems Inc”, США). Функціональний стан ендотелію мікросудин досліджували при пробі з постоклюзивною гіперемією. 

Результати.  Отримані  дані свідчать про  статистично значиме зменшення ОШКШ у початковому стані – показник, що характеризує загальний стан перфузії тканин на рівні мікроциркуляторного русла судинної системи, у віці 50-59 років. Більш вираженими ці зміни були в групі людей старше 60 років. При проведенні проби зі створенням постоклюзійної реактивної гіперемії показано, що починаючи з 50-річного віку відбувається достовірне зниження ОШКШ  на піку постоклюзійної реактивної гіперемії. При цьому виявлено  зменшення часу відновлення кровоплину до вихідного рівня, що  дозволяє говорити про порушення ендотелій-залежної вазодилатації, зумовленої, найімовірніше, зниженням синтезу ендотеліальних вазодилататорів, зокрема NO. ОШКШ у початковому стані та час її відновлення виявились найбільш інформативними показниками щодо розрахунку БВ.

Висновки.  Порушення судинорухової функції ендотелію у людей старше 50 років може бути пов’язане з вік-залежним погіршенням вироблення ендотелієм вазодилятаторних речовин, зокрема оксиду азоту. Враховуючи отримані результати, вищевказані показники можуть бути використані як біомаркери старіння для розрахунку БВ.

 

НОВІ МОЖЛИВОСТІ ФАРМАКОТЕРАПІЇ ДЕПРЕСІЙ В ПОХИЛОМУ ТА СТАРЕЧОМУ ВІЦІ

С. Г. Бурчинський
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Депресії сьогодні є однією з найпоширеніших форм патології в цілому і найбільш значущою в соціальному і медичному плані серед усіх захворювань психоневрологічного спектру. Але якщо в середньому на різні форми депресивних розладів страждає 4-8 % населення, то серед осіб похилого і старечого віку цей показник складає вже 13-18 %, тобто депресію можна розглядати як вік-залежну патологію, яка потребує особливої уваги лікарів-геріатрів та сімейних лікарів. Особливо актуальною проблема депресивних розладів стала на фоні пандемії COVID-19. Згідно останніх даних, частота депресії за останній рік у світі збільшилася майже у 7 разів, причому у різних груп населення (в популяції в цілому, в осіб в активній фазі хвороби, а також у тих, хто перехворів на COVID-19). Приблизно ¼ таких хворих припадає саме на людей у віці 60+. Тому пошук ефективних і безпечних засобів фармакотерапії депресивних розладів є однією з найактуальніших проблем сучасної медицини і клінічної фармакології.

Трициклічні антидепресанти (ТЦА) та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), незважаючи на широку популярність, не можуть розглядатися як інструмент вибору в лікуванні депресій у осіб похилого та старечого віку, особливо з постковідним синдромом, у зв’язку з наявністю досить великої кількості резистентних пацієнтів, а також внаслідок суттєвого ризику розвитку побічних ефектів як психоневрологічної, так і соматичної природи. Тому особливий інтерес становить можливість застосування у зазначеної категорії пацієнтів комбінованих засобів з принципово іншим механізмом дії, спрямованим на корекцію нейрометаболічних процесів у мозку, зокрема на активацію процесів біосинтезу основних нейромедіаторів, послаблення яких відіграє провідну роль в патогенезі депресій – норадреналіну та серотоніну. Єдиним інструментом такої стратегії в Україні є комбінований засіб Деприліум, що містить три компоненти, які взаємно доповнюють і посилюють дію один одного, реалізуючи комплексний мультимодальний синергічний ефект: 1) S-аденозіл-L-метіонін (SAM) – універсальний донатор метильних груп в мозку і активатор біосинтезу біогенних амінів; 2) L-метилфолат – попередник в біосинтезі як біогенних амінів, так і самого SAM, що дозволяє поєднати різні механізми впливу на реакції метилювання в рамках біосинтезу норадреналіну і серотоніну; 3) метилкобаламін (вітамін В12) – доповнює дію двох вищезаначених компонентів Деприліуму, активуючи найбільш ранні етапи біосинтезу біогенних амінів.

Численні клінічні дослідження довели ефективність і безпеку всіх компонентів Деприліуму в лікуванні різних форм депресій, причому за ефективністю SAM не поступався препаратам ТЦА і СІЗЗС при значно кращій переносимості. Тому впровадження Деприліуму у вітчизняну клінічну практику і накопичення досвіду його практичного застосування може слугувати новим кроком в лікуванні однієї з найактуальніших форм патології XXI сторіччя.           

 

ПОРУШЕННЯ МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ ПРИ ХРОНІЧНІЙ СТЕНО-ОКЛЮЗІЙНІЙ ПАТОЛОГІЇ БРАХІОЦЕФАЛЬНИХ АРТЕРІЙ: ЗАСТОСУВАННЯ ПЕРФУЗІЙНОЇ КОМПЬЮТЕРНОЇ ТОМОГРАФІЇ

О. Ю. Гарматіна, В. В. Мороз, І. І. Скорохода, І. І. Тиш, Н. А. Шахін, Р. Б. Ганем, У. І. Маляр, А. Аффурі, Т. І. Бондарчук, А. М. Дубровка
ДУ Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України”, Київ 

Критичне хронічне ураження брахіоцефальних артерій (БЦА) є однією з причин порушення мозкового кровообігу, яка обумовлює прогресуюче зниження кровопостачання головного мозку (ГМ) і призводить до розвитку хронічної церебральної ішемії, ішемічного інсульту та дегенеративних процесів.

Мета дослідження – проаналізувати зміни паренхіми ГМ, показників церебральної гемодинаміки за результатами ангіографічних методів дослідження та МСКТ-перфузії в оцінці локалізації, розмірів осередків ураження та гіпоперфузії мозкової речовини при хронічних критичних стенозах та оклюзіях БЦА.

Матеріали і методи. Проведена ретроспективна оцінка результатів МСКТГМ, церебральної селективної ангіографії (ЦСАГ), МСКТ-ангіографії, МСКТ-перфузії головного мозку у 31 пацієнтів з хронічними критичними стенозами та оклюзіями БЦА.

Результати. Виявлена патологічна звивистість ВСА (67,74 %, n=21). В 83,87 % випадків (n=26) діагностували атеросклеротичні ураження БЦА, в 16,13 % (n=5) – хворобу мойа-мойа. Ізольовані ураження артерій встановлені у 6,45 % (n=2), у інших – множинні стено-оклюзійні ураження БЦА з переважно однобічною оклюзією або критичним стенозом ВСА (83,87 %, n=26). Виражені атеросклеротичні зміни встановлено у біфуркації загальних СА, в устях ВСА та хребтових артеріях. В 75 % (n=23) за даними МСКТ були виявлені вогнища перенесеного інфаркту ГМ у територіях відповідних артерій (переважно СМА) давністю 30-254 днів. При тривалому перебігу мала місце атрофія ГМ. Встановлені асиметрія перфузії ГМ та  гіпоперфузія мозкової речовини іпсілатерально у басейні СМА, статистично значиме зменшення CBF та подовження MTT більше ніж на 25-30 % симетричних ділянок контралатерально, на підставі чого обгрунтовані показання до хірургічного лікування. Описані зміни супроводжувались порушеннями неврологічного статусу пацієнтів.

Висновок. При тяжких стено-оклюзійних захворюваннях БЦА встановлено гемодинамічну недостатність за ознаками асиметрії кровопостачання та гіпоперфузії ГМ, яка супроводжувалась ознаками морфологічних змін мозкової речовини. МСКТ-перфузія дозволяє виявити порушення церебральної гемодинаміки, яке може призвести до розвитку інсульту.

ОЦІНКА РУХОВИХ ФУНКЦІЙ ПРИ ХВОРОБІ ПАРКІНСОНА: СТІЙКІСТЬ, ХОДЬБА, ТРАНСФЕР, ВИТРИВАЛІСТЬ

С. І. Геник, А. О. Гриб, О. О. Дорошенко, Л. Т. Максимчук
Івано-Франківський національний медичний університет, Івано-Франківськ 

Як правило, клінічна оцінка пацієнтів з хворобою Паркінсона (ХП) передбачає короткотривале спостереження під час простих рухових завдань, таких як вставання зі стільця та ходьба на невеликій відстані. Враховуючи прогресування захворювання, більш об’єктивний спосіб оцінки ходи впродовж звичного повсякденного життя може суттєво покращити менеджмент локомоторної дисфункції при ХП. Оскільки провідними скаргами пацієнтів є порушення рівноваги, ходьби, переміщення (трансфер), сповільнення при рухах і зниження витривалості, а основою підтримки пацієнта з ХП є збереження і покращення рухової активності, основним довгостроковим завданням терапії у даної когорти пацієнтів є забезпечення незалежності в повсякденній діяльності з акцентом на трансфер (переміщення з одного вихідного положення в інше), постуральну стійкість, м’язову силу, об’єм рухів і ходу.

Мета роботи – проаналізувати стан доменів локомоторних функцій у хворих з ХП залежно від стадії захворювання для прогнозування реабілітаційних заходів.

Матеріали і методи. Обстежено 32 хворих з ХП віком 58 (47-65) роківю Переважали чоловіки (62,5 %); 1 стадія захворювання за класифікацією Хен–Яр була у 11 (34,4 %), 2 стадія – у 8 (25,0 %), у решти (40,6 %) – 3 стадія ХП. Для оцінки стійкості, пов’язаної з ходою, використовували модифіковану шкалу активності при ХП — Modified Parkinson Activity Scale,  M-PASgait) (ParkinsonNet|KNGF 2014), тест швидких поворотів (Rapid Turns Test) (Snijders AH et al., 2012), індекс динамічної ходьби і оцінки функціональної ходьби (Dynamic Gait Index, DGI) (Wrisley et al. 2003), тест із стійкістю, пов’язаною з  витривалістю, (тест п’яти присідань, Five Times Sit To Stand, FTSTS) (ParkinsonNet | KNGF 2014), а для оцінки ходи, пов’язаної із трансфером, – тест на оцінку швидкості підйому і ходьби (Timed Get-up and Go, TUG).

Результати. Пацієнти з ХП мають змінену ходу у вигляді зменшення швидкості ходьби, довжини кроку та характеру. Ці зміни зумовлені зниженням автоматичності та гнучкості уваги. Загальний бал за M-PASgait становив 44,21±3,11: при 1 ст. ХП за Хен-Яр – 42,25±4,63 бали, при 2 ст. – 45,54±4,72 бали, при 3 ст. – 49,59±3,32 бали, вірогідно відрізняючись від показника хворих з 1 ст. ХП за Хен-Яр (р<0,05). Тест швидких поворотів (Rapid Turns Test) при 1 ст. ХП становив 2,24±0,46 с, при 2 ст. – 2,65±0,87 с, при 3 ст. – 3,59±0,98 с (у порівнянні з 1 ст. – р < 0,05); залежить від віку (r = 0,78; р < 0,001). DGI при 1 ст. становить  23,29±1,06 балів, при 2 ст. – 22,24±1,71 балів, при 3 ст. – 18,64±1,73 балів (у порівнянні з 1 та 2 ст. – р < 0,05), що передбачає падіння, не залежить від віку (r = 0,29; р = 0,076). FTSTS при 1 ст. становить 15,07±1,84 с, при 2 ст. – 17,89±1,31 с, при 3 ст. – 21,83±1,57 с (у порівнянні з 1 та 2 ст. – р < 0,05). TUG при 1 ст. становить 16,59±1,24 с, при 2 ст. – 19,19±1,42 с, при 3 ст. – 26,88±1,35 с (у порівнянні з 1 та 2 ст. – р < 0,05). При виконанні тесту FTSTS у хворих з 1 ст. ХП за Хен-Яр відмічено вірогідну різницю із особами без ХП відповідного віку (р < 0,05).

Висновки. Хворим з ХП 1 ст. за Хен-Яр рекомендована фізична терапія для корекції стійкості, пов’язаної з витривалістю, хворим з 2 ст. ХП – хода, пов’язана з трансфером. При 3 ст. ХП окреме значення, крім вище перерахованих опцій фізичної реабілітації, слід надавати стійкості, пов’язаної з ходою. Шкали дозволяють спілкуватися з фахівцями з інших медичних установ на одному уніфікованому рівні та валідно визначитися з постановкою завдань для реабілітації, за результатами яких формулюються короткострокові і довгострокові завдання.

 

ВПЛИВ ГІПОКСИЧНИХ ТРЕНУВАНЬ НА ЛЕГЕНЕВИЙ КРОВООБІГ У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ХРОНІЧНИМ ОБСТРУКТИВНИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ ЛЕГЕНЬ ТА РІЗНОЮ СТІЙКІСТЮ ОРГАНІЗМУ ДО ГІПОКСІЇ

Ю. І. Голубова
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

У хворих похилого віку з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) внаслідок бронхіальної обструкції, зниження ефективності кровообігу легень та легеневого газообміну розвивається артеріальна гіпоксемія та знижується стійкість до гіпоксії. Для покращення стану пацієнтів похилого віку з ХОЗЛ та контролю ремісії використовуються немедикаментозні методи лікування. Одним із таких методів є інтервальні нормобаричні гіпоксичні тренування (ІНГТ).

Мета – з’ясувати вплив ІНГТ на кровопостачання легень у хворих похилого віку з ХОЗЛ та різною стійкістю до гіпоксії.

Матеріали і методи. Обстежено 40 хворих з ХОЗЛ у віці 60-74 роки, серед них 22 хворих зі зниженою стійкістю до гіпоксії та 18 хворих зі збереженою стійкістю до гіпоксії. Стійкість до гіпоксії визначали за рівнем зниження сатурації крові (SpO2) при проведенні гіпоксичної проби на апараті «Гіпотрон» (Україна). При цьому рівень SpO2 під час гіпоксичної проби нижче 80 % розглядали як критерій зниженої стійкості до гіпоксії, а рівень SpO2 вище 80 % – як критерій збереженої стійкості до гіпоксії. Стан легеневого кровообігу оцінювали реографічним методом на апараті “REGINA 2002” (Україна). Обстеження проводили до та після курсу ІНГТ.

Результати. Дослідження показали, що у хворих з ХОЗЛ після курсу ІНГТ відбувалося підвищення реосистолічного індексу. Отримані зміни відображають поліпшення легеневого кровотоку. При цьому після курсу ІНГТ також спостерігалось зниження дикротичного і діастолічного індексів, що, в свою чергу, відображає розслаблення судин. Це також сприяє поліпшенню легеневого кровотоку. В той же час, у хворих зі збереженою стійкістю до гіпоксії підвищення реосистолічного та зниження дикротичного і діастолічного індексів після курсу ІНГТ було більш значним.

Висновок. Застосування ІНГТ призводить до поліпшення легеневого кровообігу з хворих похилого віку з ХОЗЛ. При цьому ефективність ІНГТ вища у хворих похилого віку з ХОЗЛ та збереженою стійкістю до гіпоксії.

 

ЗАСТОСУВАННЯ ДИХАЛЬНИХ ТРЕНУВАНЬ З ПОЗИТИВНИМ ТИСКОМ НАПРИКІНЦІ ВИДИХУ У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ З ХОЗЛ: ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ

Ю. І. Голубова1, Е. О. Асанов1, І. А. Диба1, Г.П. Войнаровська1, С. О. Асанова2
1ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ
2Компанія фарммаркетингу “Здраво”, Київ 

Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) викликає бронхіальну обструкцію, зменшує функціональні можливості легень та знижує повсякденну життєдіяльність, що негативно відображається на якості життя. Перспективним немедикаментозним методом лікування ХОЗЛ у пацієнтів похилого віку є дихальні тренування з позитивним тиском наприкінці видиху – РЕЕР (positive end-expiratory pressure — PEEP).

Мета – оцінити тривалість дії та ефективність впливу на якість життя дихальних тренувань з РЕЕР у хворих похилого віку із ХОЗЛ.

Матеріали і методи. Обстежено 40 хворих ХОЗЛ у віці 60-74 років, серед них хворі, які отримували реальні дихальні тренування з РЕЕР (26 осіб) та хворі, які отримували імітовані дихальні тренування (14 осіб). Для оцінки якості життя використовували «Респіраторний опитувальник госпіталю Святого Георгія» (St. George’s Respiratory Questionnaire, SGRQ). Дослідження проводили до тренувань, через місяць та три місяці після курсу імітованих або реальних тренувань з РЕЕР.

Результати. У хворих похилого віку з ХОЗЛ відразу після застосування дихальних тренувань з РЕЕР відзначалося підвищення фізичної активності (розділ опитувальника «фізична активність»), поліпшення симптоматики хвороби (розділ опитувальника «симптоми»), а також поліпшення соціального і психологічного статусу (розділ опитувальника «сприйняття»). При цьому зміни показників у хворих похилого віку з ХОЗЛ було досить істотними і клінічно значущими. Поліпшення якості життя зберігалося протягом місяця після дихальних тренувань з РЕЕР, проте через три місяці після завершення дихальних тренувань з РЕЕР такий ефект не зберігався.

Висновки. Застосування дихальних тренувань з РЕЕР сприяє поліпшенню якості життя у хворих похилого віку з ХОЗЛ. Ефект впливу на якість життя у хворих похилого віку з ХОЗЛ зберігається протягом місяця. Дихальні тренування з РЕЕР є ефективним і безпечним методом поліпшення якості життя у хворих похилого віку з ХОЗЛ.

 

FUNCTIONAL SYSTEM OF THE SAGITTAL BALANCE MAINTAINING IN AGING

A. V. Goncharova
Kharkiv National Medical University, Kharkiv 

With age, deformations in the spine increase not only in an individual, their number also increases in the population. The sagittal balance of the spine – vertical alignment of the trunk above the pelvis – has recently been considered as an integrative indicator of such changes. Quantitatively, it is described by the sagittal vertical axis – the horizontal distance between the centers of the seventh cervical vertebra body (C7) and the posterio-superior border of the sacrum on lateral radiographs of the spine in full growth. Deviations of this parameter with age are a widespread cause of pain, limitation of mobility, and following decrease in the quality of life, progressively increasing among people after 60 years. To understand the mechanisms of maintaining the sagittal balance within physiological range and the causes of its disorders, it is important to consider it as the functional system. In the functional system, the sagittal balance is assigned the central system-forming role of the final adaptive result. In the architecture of such a functional system other functional blocks must be differentiated. They are receptors – detectors of the final adaptive result, the central mechanisms of regulation of the system, as well as effector structures. The receptors that determine the presence of the sagittal balance are vestibuloreceptors, proprioceptors, and the ones of visual sensory system. A whole range of structures of the central nervous system are involved in sensory integration and further formation of motor programs based on current motivational states, starting with hypothalamus, spinal cord and brain stem and finishing with various parts of the cerebral cortex. Changes in the state of the executive structures of the body – the macrostructures of the skeleton and muscles, elements of the microarchitecture of the bone tissue – occur at any current moment, ensuring the adaptation of the organism when interacting with the external environment. With age, regulatory and metabolic changes accumulate in all these functional blocks of the system, being reflected in their macrostructural organization and spatial-geometric relationships, which is the reason for the gradual disruption of the sagittal balance. The displacement of the central parameter of the system beyond the physiological norm forms a vicious circle and deepens the disturbances. The study of changes in the structures that play the role of functional blocks, from the point of view of a systems approach, will facilitate understanding of the mechanisms of development of pathology of the bone system. This approach will allow determining the possible causes of the displacement of the sagittal balance and methods of its correction.

 

ПЕПТИД AEDG АКТИВИРУЕТ АНТИОКСИДАНТНУЮ ФУНКЦИЮ И СНИЖАЕТ АПОПТОЗ ФИБРОБЛАСТОВ КОЖИ ЧЕЛОВЕКА ПРИ УСКОРЕННОМ СТАРЕНИИ

Е. О. Гутоп1, Н. С. Линькова1, Н. В. Фридман1, K. Attieh2, В. Х. Хавинсон1,3
1Санкт-Петербургский институт биорегуляции и геронтологии», Санкт-Петербург
2Medical Center «Dermapro», Beirut
3Институт физиологии им. И.П. Павлова РАН, Санкт-Петербург 

Ультрафиолетовое (УФ) излучение является основным фактором ускоренного старения кожи. УФ индуцирует оксидативный стресс и вызывает повреждение ДНК. Это приводит к активации белка р53, Caspase-3 и апоптозу дермальных фибробластов. Пептид AEDG обладает антиоксидантными и геропротекторными свойствами, увеличивает продолжительность жизни животных.

Цель работы – оценить влияние пептида AEDG на синтез белков антиоксидантной системы и апоптоза фибробластов кожи человека при старении, индуцированном УФ-излучением.

Материалы и методы. Фибробласты кожи женщины 45 лет (линия DF-2) получены из Российской коллекции клеточных культур Института цитологии РАН. Клетки подвергали воздействию УФ-излучения на приборе Bio-Link Crosslinker BLX 312/365 (Vilber Lourmat, Германия). Суммарная доза облучения составила 20 Дж/cм2 для УФ-А и 200 мДж/cм2 для УФ-В, длительность – 24 ч. Пептид AEDG добавляли к фибробластам перед воздействием УФ-излучения в дозировке 400 нг/мл. Для проведения иммуноцитохимического исследования использовали первичные моноклональные антитела к SOD-1, NQO1, Catalase, TXNRD1, p53, Caspase-3. Исследование проводили в инвертированном конфокальном микроскопе LSM 710 (Zeiss GmbH, Германия).

Результаты. УФ-излучение в 5,5 и 4,7 раза повышало синтез белков p53 и Caspase-3 в фибробластах. А пептид AEDG в 3,1 и 2,3 раза снижал синтез белков p53 и Caspase-3 в клетках линии DF-2. УФ-излучение в 1,8; 2,6; 1,9; 2,8 раза повышало синтез ферментов SOD-1, NQO1, Catalase, TXNRD1 в фибробластах. В то же время пептид AEDG увеличивал в 3,7; 4,3; 2,2; 2,1 раза синтез SOD-1, NQO1, Catalase, TXNRD1 в фибробластах.

Выводы. При ускоренном старении дермальных фибробластов под действием УФ-излучения в них повышается синтез проапоптотических протеинов (p53, Caspase-3) и ферментов антиоксидантной системы (SOD-1, NQO1, Catalase, TXNRD1). Пептид AEDG активирует синтез антиоксидантных белков, что способствует снижению апоптоза фибробластов кожи человека. Пептид AEDG может рассматриваться в качестве потенциального профилактического средства для замедления ускоренного старения клеток кожи, вызванного УФ-излучением.

 

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ НЕСПЕЦИФІЧНОГО ВИРАЗКОВОГО КОЛІТУ У ХВОРИХ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП

Г. А. Дорофєєва, А. Е. Дорофєєв
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ
Національний університет охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика, Київ 

На теперішній час в Україні, як і в усьому світі, неспецифічний виразковий коліт (НВК) є однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини.

Мета роботи – дослідити молекулярно-біологічні маркери геному людини і кишкового мікробіому, асоційовані з розвитком НВК в літньому віці.

Матеріали і методи. Проведена оцінка частоти генетичного поліморфізму генів  NOD2/CARD15, TOLL-подібних рецепторів (TLR2/TLR3/TLR4), IL10, JAK2 у хворих на НВК різних вікових груп.

Результати. Встановлені особливості мікробіому у хворих на НВК з вивченням синдрому надмірного бактеріального росту (СНБР), мікробних ентеротипів і регуляторних бактерій. Виявлений вплив генетичного поліморфізму на стан кишкового мікробіому у хворих на НВК з раннім і пізнім початком захворювання, запропоновані молекулярно-генетичні маркери НВК в різних вікових групах.

Визначено превалювання гомозиготних варіацій гена TLR2 у пацієнтів з раннім дебютом НВК, гетерозиготних варіантів поліморфізму TLR2 у пацієнтів з пізнім початком захворювання, гетерозиготних варіантів гена TLR4 і переважання поліморфного варіанту Asp299Gly у пацієнтів з раннім дебютом НВК, гомозиготних показників генотипу в обох поліморфних варіантах гена TLR4, при домінуванні поліморфного варіанту Thr399Ile у пацієнтів з пізнім дебютом НВК.

Аналіз кишкового мікробіому при НВК у різних вікових категоріях з вивченням СНБР і мікробних ентеротипів встановив, що ступінь активності НВК має суттєвий вплив на склад кишкового мікробіома. У хворих на НВК при підвищенні активності захворювання відзначається зниження кількості Bacteroidetes і Firmicutes на тлі підвищення Actinobacteria. У пацієнтів з пізнім початком НВК по мірі зростання активності захворювання Bacteroidetes знижувалися більш інтенсивно, ніж у хворих з раннім дебютом НВК, що може бути додатковим мікробіологічними критерієм діагностики захворювання. Визначено, що у пацієнтів з пізнім початком НВК більшого значення набуває одночасне врахування всіх несприятливих факторів, що може індукувати розвиток НВК.

 

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ (МІНЕРАЛЬНА ЩІЛЬНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ) У ЖІНОК У ПОСТМЕНОПАУЗАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ З ГІПЕРУРИКЕМІЄЮ

Г. С. Дубецька, В. В. Поворознюк
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Незважаючи на те, що сечова кислота, як кінцевий продукт метаболізму пуринів в організмі людини, розглядається як фактор ризику різних захворювань, зокрема метаболічного синдрому, патології нирок, серцево-судинної системи, деякі дослідження підтверджують позитивний вплив гіперурикемії на метаболічні процеси в кістковій тканині.

Мета – вивчити структурно-функціональний стан кісткової тканини (показники мінеральної щільності та якості) у жінок у постменопаузальному періоді з різним рівнем сечової кислоти в сироватці крові.

Матеріали і методи. Пацієнти, які знаходились на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в ДУ “Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України” (412 жінок у постменопаузальному періоді). Залежно від рівня сечової кислоти в сироватці крові за квартильним розподілом було виділено 4 групи: Q1 ≤ 235 мкмоль/л; Q2 = 235 — 281 мкмоль/л; Q3 = 282 — 329 мкмоль/л; Q4 ≥ 329 мкмоль/л. Визначення рівня сечової кислоти в сироватці крові здійснювали за допомогою уриказно-пероксидазного методу, мінеральної щільності кісткової тканини всього скелету, поперекового відділу хребта, шийки стегнової кістки, променевої кістки – на рентгенівському денситометрі „Prodigy”. Оцінка показника якості трабекулярної кісткової тканини проводилась за допомогою інстальованої в денситометр програми TBS iNsight® software (Med-Imaps, Pessac, France).

Результати. Частота остеопорозу в жінок у постменопаузальному періоді з гіперурикемією була достовірно нижчою порівняно з показниками жінок з нормоурикемією (відповідно: 23 та 28 % на рівні поперекового відділу хребта й 17 та 21 % на рівні шийки стегнової кістки). Мінеральна щільність кісткової тканини була вірогідно вищою в жінок у постменопаузальному періоді з найвищими показниками рівня сечової кислоти (на рівні шийки стегнової кістки, вертлюга та ультрадистального відділу кісток передпліччя між Q1 та Q4 квартильними групами). Рівень сечової кислоти згідно її квартильного розподілу в жінок у постменопаузальному періоді не впливав на показник якості кісткової тканини (F = 0,78; p > 0,05).

Висновки. Встановлено, що в жінок у постменопаузальному періоді із найвищим рівнем сечової кислоти були найвищі показники мінеральної щільності кісткової тканини, проте не виявлено вірогідних відмінностей між показниками якості кісткової тканини та рівнем сечової кислоти залежно від квартильного розподілу.

 

СОСТОЯНИЕ ПЕРФУЗИИ ТКАНЕЙ ПРИ СТАРЕНИИ

 Г. В. Дужак, И. А. Самоць
ГУ ”Институт геронтологии им. Д. Ф. Чеботарева НАМН Украины”, Киев 

С возрастом организм человека претерпевает целый ряд изменений, способствующих прогрессированию сосудистой патологии. Микрососудистому звену принадлежит важная роль в развитии ишемических изменений при патологических процессах у лиц пожилого возраста.

Цель работы – изучить состояние микрососудистого кровотока верхних и нижних конечностей и его компонентов (эндотелиального, тромбоцитарного, реологического) у здоровых людей разного возраста.

Материалы и методы. Обследован 61 человек, среди которых практически здоровые люди  60–74 лет (16 женщин и 15 мужчин) и  практически здоровые люди  20–29 лет (12 женщин и 18 мужчин). Изучено состояние кровотока в микрососудах кожи верхних и нижних конечностей, а также основные показатели гемоваскулярного гомеостаза: функциональное состояние эндотелия, вязкость крови, функциональное состояние тромбоцитов и эритроцитов.

Результаты. При старении наблюдается ухудшение перфузии конечностей, о чем свидетельствует снижение в старшей возрастной группе показателя перфузии и резерва капиллярного кровообращения. Уменьшение выраженности и скорости реакции прироста показателя перфузии после электрофореза с ацетилхолином и нитроглицерином свидетельствуют о наличии эндотелиальной дисфункции в старшей возрастной группе. Эти изменения больше выражены на нижних конечностях. Увеличение вязкости крови при различных скоростях сдвига, повышение агрегационной активности тромбоцитов и эритроцитов, снижение деформационной способности эритроцитов свидетельствует об ухудшении гемореологических характеристик и нарушении суспензионной стабильности крови при старении.

Выводы. На фоне снижения кровоснабжения тканей и уменьшения резерва капиллярного кровообращения при старении нарушается функциональное состояние эндотелия микрососудистого русла, повышается вязкость крови, агрегационная активность тромбоцитов и эритроцитов, снижается их деформируемость, что является предпосылкой для развития сосудистой патологии у лиц старших возрастов.

 

ASSOCIATION OF TELOMERE LENGTH WITH COGNITIVE IMPAIRMENTS

Y. Diukov, N. Bachinskaya, A. Dziobak, V. Kholin, Y. Kyriachenko, O. Zabuga, D. Krasnienkov
SI “Dmytro F. Chebotarov Institute of Gerontology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kyiv 

It has been shown in several studies that short telomeres are related to age-dependent chronic diseases and aging. Furthermore, telomere length can be considered a marker of ageing and an indicator of cancer, Alzheimer’s disease (AD), cardiovascular pathology, vascular dementia, and osteoporosis.

The aim of study was to investigate association between telomere length and level of cognitive impairments.

Materials and methods. For the study 66 people were recruited: 18 healthy subjects and 48 patients with cognitive impairment of various levels. Participants were assessed with identical standard tests, including neurological examination, Mini-Mental State Examination (MMSE) and so on. The level of cognitive impairment was diagnosed according to the Petersen criteria. Then, from patient’s peripheral blood the mononuclear cells were isolated and the DNA was extracted, which, subsequently, was used for telomere length measurement with the monochrome multiplex polymerase chain reaction, accordingly to the method described by Cawthon.

Results. Participants were divided according to the generally accepted MMSE scores interpretation of 24-27 for the mild cognitive impairment (MCI), for AD – MMSE ≤ 24, and MMSE > 27 – patients without any cognitive impairments (a control group). The control group had a mean MMSE score of 29.67 ± 0.11, MCI patients – 25.25 ± 0.37, and AD patients – 17.08 ± 1.13. Controls had the 1.79 ±0.17 T/S ratio, which was significantly different from AD patients (1.24 ± 0.086, р = 0.004) but not from MCI patients (1.17 ± 0.41, p = 1.0).

Conclusion. We observed significantly smaller RTL in patients with AD compared to the control group. Our data indicate that RTL had strong association with MMSE score; however there are limitations to the mentioned dependence because of the general telomere length variability between different individuals. Thus, there is a potential need for longitudinal studies of telomere length, in order to estimate influence of hereditary and environmental factors.

 

МУЛЬТИМОРБІДНІСТЬ   У  ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ  В ПОХИЛОМУ І СТАРЕЧОМУ ВІЦІ

Л. М. Єна,  В. О. Артеменко, Г. М. Христофорова, О. Г.  Гаркавенко
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

За умов   старечої мультиморбідності  оцінка  її тяжкості, прогнозу  щодо очікуваної тривалості  життя набуває особливого значення для    розробки   оптимальних програм персоніфікованого  медико-соціального  менеджменту. 

Мета – на  основі верифікованих методів  визначити рівень і тяжкість  мультиморбідності у  літніх   хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ).

Матеріали і методи. У 250 пацієнтів з ГХ у віці 60-89 років реалізовані загальноклінічні, інструментальні і лабораторні дослідження, розраховані індекси рівня  та тяжкості коморбідності за Charlson (CCI та CACI), геріатричною  шкалою поліморбідності (CIRS-G), очікуваною тривалістю життя за Charlson  і  Lee.

Результати. У стаціонарних хворих похилого і старечого віку кількість  захворювань/синдромів на пацієнта склала 6,3 + 0,3. Рівень мультиморбідності зростав з віком і визначався тяжкістю ГХ: вона була більшою у разі перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу  (ГПМК).  Найбільш частими є поєднання ГХ  з патогенетично пов’язаною  серцево-судинною патологією –    ішемічною хворобою серця,  хронічною серцевою недостатністю, дисліпідемією, в разі ГПМК – також  з фібриляцією  передсердь. Хронічна хвороба  нирок  встановлена ​​у 58 % пацієнтів, захворювання бронхо-легеневого апарату  —  в 25 %. Найбільш частою некардіальною патологію були  хронічний біль та патологія  хребта.

Тяжкість  мультиморбідності, оцінена  за шкалами CCI, CACI  та  CIRS-G,  була  низькою при  неускладненій  ГХ, водночас вона  зростала  вдвічі за наявності в анамнезі ГПМК.  Найбільші розбіжності між ускладненою та неускладненою  ГХ встановлені за  допомогою прогностичних  моделей: 1-річний ризик смерті за  Charlson виявився в 2 рази вищим  у хворих  з ГПМК в анамнезі. За  ризиком 4-річної смертності за Lее  він був  вищим  в  4 рази в разі ГПМК в анамнезі  порівняно  з неускладненою ГХ (відповідно 13,8 %  і  58 %,). Більша інформативність прогностичної моделі  Lее може пояснюватись врахуванням,  окрім віку і  наявності тяжкої супутньої патології, функціонального стану за рівнем повсякденної  активності.

Висновки. Гіпертонічній хворобі в старості притаманний високий рівень  мультиморбідності. Тяжкість мультиморбідності визначається не стільки числом діагностованих хвороб/синдромів, скільки наявністю ускладнень і рівнем  функціонального стану, оціненим  за спектром повсякденної  активності.

СУЧАСНІ МЕХАНІЗМИ СТАРІННЯ ШКІРИ Й ЗАСОБИ КОРЕКЦІЇ

В. М. Іваніщев
ДУ Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Шкіра є зовнішним органом, тому здорова та приваблива шкіра безпосередньо впливає на соціальну поведінку та психологічний стан людини. Вона є предметом підвищеного наукового інтересу з боку фахівців регенеративної та естетичної медицини. Старіння людини пов’язано зі структурними змінами та зниженням функціональної активності на всіх рівнях біологічної організації, зокрема й у шкірі.

Поєднання факторів ендогенного та екзогенного походження призводять до розвитку хронологічного та/або фотостаріння шкіри. Під час старіння збільшується кількість сенесцентних клітин, які продукують біологічно активні молекули, утворюючи старечий секреторний фенотип, асоційований  зі  старінням (senescence-associated  secretory  phenotype – SASP). Секретом сенесцентних клітин може пошкодити локальне оточування, змінити функціональну активність сусідніх клітин, стовбурових і прогеніторних клітин, а також прискорити процеси старіння тканин.

За результатами імуно-гістохімічного дослідження (Stella Victorelli та співавт., 2019) виявлено збільшення кількості меланоцитів, що експресують p16INK4A, у шкірі осіб похилого віку in vivo. SASP меланоцитів знижує проліферацію навколишніх клітин шляхом збільшення мітохондріальних активних сполук кисню, залежних від CXCR3. Сенесцентні меланоцити погіршують проліферацію базальних кератиноцитів і сприяють атрофії епідермісу в умовах in vitro з використанням моделі 3D людських епідермальних еквівалентів.

Згідно дослідження Л. Дж. Хиксон та співавт. (2019) лікування комбінацією дазатініба та кверцетину хворих із діабетичною хворобою нирок призвело до зменшення епідермальних клітин шкіри, що експресували р16INK4A.

SASP меланоцитів змінює мікрооточення та впливає на функцію сусідніх клітин, що прискорює старіння шкіри. Використання сенолітиків зменшує кількість сенесцентних епідермальних клітин та покращує тканинне мікросередовище, що сприяє відновленню функціональної активності клітин.

 

ОСОБЛИВОСТІ ЦЕРЕБРАЛЬНОГО МЕТАБОЛІЗМУ ТА ФУНКЦІЮВАННЯ НЕЙРОНАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ В СТАНІ СПОКОЮ У ПАЦІЄНТІВ З ХВОРОБОЮ ПАРКІНСОНА ТА РІЗНИМ КОГНІТИВНИМ СТАТУСОМ

І. М. Карабань, Н. В. Карасевич, З. З. Рожкова
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Вивчення особливостей просторового розподілу й часової динаміки функціонування нейрональної мережі в стані спокою, так званої безумовної нейрональної мережі (БНМС), що відображає нігростріарні та мезокортикальні нейронні зв‘язки, сприяє розумінню механізмів формування когнітивних розладів у пацієнтів з хворобою Паркінсона (ХП). Ми припускаємо, що кореляція між порушенням функціонування БНМС та регіональними особливостями церебрального метаболізму може бути індикатором нейрональної дісфункції у пацієнтів з ХП і різним когнітивним статусом.

Мета дослідження – на підставі аналізу даних функціональної МРТ (фМРТ) і магніторезонансної спектроскопії (МРС) визначити порушення функціонування БНМС у пацієнтів з ХП, а також регіональні особливості церебрального метаболізму у осіб з ХП і різним ступенем когнітивних розладів.

Матеріали і методи. Три групи пацієнтів з ХП та різним когнітивним статусом (вік 57-73 р.) було обстежено методами МРС та фМРТ з використанням томографа 1.5T SignaHDxt (GE). У першу групу (ДГ) увійшли 13 пацієнтів з ХП та ознаками деменції, другу групу (ГПКП) склали 15 пацієнтів з ознаками помірних когнітивних порушень, у третій групі було обстежено 12 пацієнтів без ознак когнітивних порушень (НГ).

Результати. Інтерпретацію даних фМРТ та ідентифікацію зон активації БНМС було проаналізовано методом незалежних компонентів. Виділено 20 статистично незалежних компонентів, кожен з котрих формує ділянки активації, які мають синхронні часові коливання. Отримані дані віднесені до наступних нейронних мереж БНМС: стандартної мережі спокою, контрольної, що відповідає за активну пам’ять та локалізується в обох півкулях, а також сомато-моторній мережі зорового вентрального та дорсального нейронного шляху. У пацієнтів досліджених груп у порівнянні з пацієнтами контрольної групи спостерігалися особливості організації в наступних нейронних мережах: у БНМС у лобно-скроневих зонах обох півкуль, у пре фронтальній ділянці, у центрально-скроневій , та у центрально-зоровій і периферійно-зоровій зонах. Динаміка активності зазначених мереж змінюється залежно від ступеня когнітивних порушень, і локалізація виявлених зон активації співпадає з системою дзеркальних нейронів. Для пацієнтів груп ДГ і ГПКП знайдено прогресуюче зниження нейронних зв’язків в проекції клина та бедра внутрішньої капсули обох півкуль, що корелює з тяжкістю когнітивних порушень. Збільшення об’єму активації в проекції мозочка та лобної і потиличної долях обох півкуль, тобто в зонах топографічної належності до БНМС, що спостерігалась у пацієнтів з вираженими когнітивними розладами, можливо інтерпретувати як прояв специфічних компенсаторних механізмів центральної нервової системи. У пацієнтів НГ об’єм активації в проекції лобної долі був зниженим, але при цьому регулярність змін для всіх пацієнтів, що належать до цієї групи, була відсутня, тобто цій показник значною мірою є індивідуальним. Для пацієнтів ГПКП кластери активації спостерігались у проекції клина, однак при цьому були відсутні зв’язки між нейронами тім’яної і лобної долі. З аналізу даних МРС знайдені регіональні особливості церебрального метаболізму, що свідчать про зменшення вмісту N-ацетиласпартату – метаболіту, відповідального за нейронну активність, та збільшення сумарного вмісту холіну у пацієнтів ДГ і ГПКП порівняно до пацієнтів НГ у ділянках головного мозку, суміжних з поясною звивиною, в яких спостерігається зниження нейронної активності БНМС.

Висновки. Виявлена кореляція між характеристиками нейронної активності БНМС у ділянках лобної і потиличної зон, суміжних з поясною звивиною, і локальним вмістом основних церебральних метаболітів дозволяє розглядати ці дані як маркери когнітивного зниження у пацієнтів з ХП.

 

ОСОБЛИВОСТІ СТАБІЛОГРАФІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У ПАЦІЄНТІВ З ХВОРОБОЮ ПАРКІНСОНА

Н. В. Карасевич
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Нестабільність постави та падіння є звичайними й поширеними проявами хвороби Паркінсона (ХП). Комп’ютерна стабілометрія є точним методом, який дозволяє оцінити баланс тіла, вертикальну позу, які формують особливості постуральних реакцій, що є надзвичайно актуальними для діагностики прогресування ХП.

Мета дослідження – оцінити особливості стабілографічних показників у пацієнтів із ХП.

Матеріали і методи. Обстежено 34 пацієнтів з ХП у віці 58,4 ± 1,2 роки (основна група) і 25 осіб без ХП відповідного віку (група порівняння). Усі пацієнти мали встановлений діагноз ХП згідно критеріїв Банку головного мозку UK Brain Bank Criteria (Gibb W., Lees A., 1988). Обстежені не мали в анамнезі захворювань опорно-рухової системи, мозочка, вестибулярних порушень, судинної патології чи патології зору. Методи дослідження: комп’ютерно-стабілографічний комплекс із зворотним біологічним зв’язком «Стабилан-1», стабілографічний тест, тест Ромберга з відкритими й закритими очима. Проаналізовано середню швидкість переміщення центру тиску (ЦТ, V), площу статокінезіограми (S), девіацію ЦТ по фронтальній (х) та сагітальній площинах (у), довжину траєкторії ЦТ по фронтальній та сагітальній площинах (L), коефіцієнт LFS у загальній групі осіб з ХП і в групі порівняння, а також виконано спектральний аналіз за даними стабілографічного тесту й тесту Ромберга (аналіз частот і амплітуди коливань у фронтальній та сагітальній площинах).

Результати. Достовірні зміни встановлено при спектральному аналізі стабілограми як при стабілографічному тесті, так і в тесті Ромберга. Встановлено, що показник потужності спектру (I, II, III зон) як для фронтальної, так і для сагітальної площин у пацієнтів з ХП достовірно нижчі, ніж у групі порівняння (p ˂ 0,05), що відображає низький рівень енергії спектру в кожній із зон обох площин. Такі показники можуть свідчити про значне зниження високоорганізованих м’язових зусиль, які забезпечуються різними групами м’язів як нижніх кінцівок, так і самого тулуба, для підтримки регуляції стабільної рівноваги. Такі зміни можуть бути зумовлені підвищенням м’язового тонусу й пов’язаним з цим зниженням компенсаторних можливостей активності м’язових груп практично всіх ланок обох нижніх кінцівок і тулубу для підтримання стабільної регуляції пози.

Коефіцієнт Ромберга у пацієнтів з ХП і в групі контролю склав 254,6 ± 28,8 і 265,8 ± 40,0 відповідно, що свідчить про провідне значення зорового аналізатору порівняно з пропріоцептивним компонентом у багатоланцюговій системі регуляції постуральної стабільності.

Висновок. До найбільш стабільних і високо достовірних змін стабілограми у пацієнтів з ХП слід відносити частотно-амплітудні характеристики постуральної активності, що свідчить про сенсибілізовану активацію механізмів регуляції балансу тулуба.

 

ЗНАЧЕНИЕ ИММУНОЛОГИЧЕСКИХ МАРКЕРОВ УТРАТЫ АУТОТОЛЕРАНОСТИ У БОЛЬНЫХ РАЗЛИЧНОГО ВОЗРАСТА С МИАСТЕНИЕЙ ДЛЯ ВЫБОРА ТАКТИКИ ЛЕЧЕНИЯ

Е. М.  Климова1,2 , Л. А. Дроздова1, Е. В. Лавинская1,2, Т. И. Кордон1, Д. В. Минухин3
1ГУ “Институт общей и неотложной хирургии им. В. Т. Зайцева НАМН Украины”, Харьков
2НИИ биологии Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина
3Харьковский национальный медицинский университет 

Разные механизмы лежат в основе развития миастении (М), и тимус по-разному участвует в этом процессе. Остается недостаточно исследованной роль возраста пациентов в механизмах этого заболевания.

Цель работы – определить специфические иммунные маркеры центральной и периферической утраты аутотолерантности.

Материалы и методы. Обследованы 312 пациентов с различными клиническими фенотипами миастении, которые были распределены в 3 группы. Группа I включала 68 пациентов с тимус-независимой миастенией (М), их средний возраст составил 35 лет. В  группу II вошли 110 пациентов с тимус-зависимой миастенией на фоне гиперплазии тимуса (МГ). Пациенты этой группы были разделены на две подгруппы – IIа (14  пациентов в возрасте от 14 до 17 лет) и IIб  (96 пациентов в возрасте от 28 до 39 лет). В группу III объединили 134 пациента с миастенией на фоне тимомы (МТ), их средний возраст составил 50 лет. В работе использованы методы проточной цитофлуориметрии, световой и флуоресцентной микроскопии, спектрофотомерии, иммуноферментного анализа.

Результаты. Содержание аутоантител (ААТ) к α7-субъединице нАХР было высоким у пациентов группы I с тимуснезависимой миастенией (М) и у пациентов IIа подгруппы с миастенией на фоне гиперплазии тимуса, у последних также достоверно повышен уровень ААТ к α1-субъединице нАХР. У пациентов IIа подгруппы и у пациентов группы III с миастенией на фоне тимомы (МТ) в тимусе выявили рецепторы к α7-субъединице нАХР, что может быть дополнительной мишенью для ААТ при формировании аутоиммунных реакций и причиной центральной утраты аутотолерантности. У пациентов подгруппы IIа выявили значительное повышение ААТ к рецептору ТТГ, к тиреоглобулину и митохондриям гепатоцитов. Спектр ААТ в подгруппе IIб не отличался от такового в подгруппе IIа, но концентрация ААТ в сыворотке была значительно выше. Наибольший уровень С-реактивного белка и С4-компонента комплемента выявили у пациентов подгруппы IIа, что свидетельствует о высокой степени выраженности воспалительного процесса, способствующей наиболее агрессивной аутоиммунной реакции против мышечных нАХР. В этой же подгруппе выявили максимальное снижение регуляторных CD3+ CD4+ CD25+ CD127Т-лимфоцитов, сочетающееся с самым высоким уровнем мышечных нАХР. В  подгруппе IIб наблюдали активацию С3-компонента комплемента, что сочеталось с высоким уровнем ЦИК. В кислородозависимом фагоцитозе выявили снижение индекса стимуляции переваривающей способности нейтрофилов, что было более выражено в  подгруппе пациентов с МГ (IIа). Нарушение механизмов периферической утраты аутотолерантности из-за снижения барьерной функции фагоцитоза у молодых пациентов с тимуснезависимой миастенией (М) указывает на снижение резистентности к вирусным и бактериальным инфекциям, и является значимым факторам для дебюта прогрессирования мышечной слабости.

Выводы. Состояние иммунореактивности при миастении на фоне гиперплазии тимуса является возраст-зависимым и должно учитываться при выборе тактики лечения.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ВІД ВИРАЖЕНОСТІ ВЕРТЕБРОНЕВРОЛОГІЧНИХ РОЗЛАДІВ

О. А. Козьолкін, С. О. Мєдвєдкова, М. П. Пухальський
Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя 

Мета дослідження –  визначити рівень якості життя у хворих з вертеброгенними больовими синдромами попереково-крижового рівня (ВБС ПКР) та його зв’язок із клінічними проявами.

Матеріали і методи. У клініці нервових хвороб Запорізького державного медичного університету обстежено 30 хворих на ВБС ПКР – 15 пацієнтів із рефлекторними вертеброгенними больовими синдромами (РВБС) та 15 хворих із дискогенними радикулопатіями (ДР). Були використані наступні шкали та опитувальники: індекс м’язового синдрому (ІМС), Освестрі 2.1, візуальна аналогова шкала (ВАШ), також методи загального клініко- та вертебро-неврологічного дослідження, мануально-м’язового тестування.

Результати. За результатами проведеного дослідження виявлено, що показники були достовірно гіршими у хворих із ДР ПКР, аніж у хворих із РВБС. За шкалою ІМС – 10 (9;13) та 8 (6;8), відповідно, р < 0,013; Освестрі 2.1– 15 (14; 17) та 10 (9; 14), відповідно, р < 0,002; ВАШ – 5(5; 7) проти 3 (3; 5), відповідно, р < 0,008.

Відмічено сильний позитивний кореляційний зв’язок між показниками шкали Освестрі 2.1 та ВАШ (r = 0,71, p < 0,003), а також середньої сили між показниками шкали Освестрі та ІМС (r = 0,63, p < 0,01) у хворих із ДР ПКР.

Висновки. Показники якості життя були гіршими у хворих із ДР ПКР, аніж у хворих із РВБС ПКР. Більш сильний кореляційний зв’язок між клінічними проявами та показниками якості життя спостерігався у хворих із ДР ПКР, аніж у хворих із РВБС ПКР.

 

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ХВОРИХ НА НЕЙРОПАТІЮ ЛИЦЕВОГО НЕРВА В УМОВАХ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ

О. А. Козьолкін, С. О. Мєдвєдкова, М. П. Пухальський, К. А. Рунчева
Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя 

Нейропатія лицевого нерва (НЛН) зустрічається найчастіше серед патологій черепних нервів. НЛП призводить до погіршення якості життя, що проявляється у вигляді тривалої тимчасової непрацездатності, спричинюючи високу медичну та соціальну дезадаптацію.

Мета – дослідити ефективність комплексних лікувальних заходів та їх вплив на динаміку відновлювальних процесів у хворих на нейропатію лицевого нерва в умовах спеціалізованого реабілітаційного відділення.

Матеріали і методи. У клініці нервових хвороб Запорізького державного медичного університету проведено дослідження 80 хворих на НЛН. Середній вік пацієнтів становив 43,44 ± 5,5 років, кількість чоловіків — 48, жінок — 32. Пацієнти були поділені на дві групи: перша – ті, що почали курс реабілітації одразу після гострого періоду (10-14 доба), (n=49, середній вік 44,5 ± 6,5) і друга — яким розпочали реабілітацію пізніше (20-30 доба), (n=31, середній вік 41,3 ± 3,2). Для оцінки ефективності реабілітації досліджувалась динаміка регресу лагофтальму та зубної формули. Для аналізу даних застосовувався непараметричний критерій χ2 Пірсона ( p<0,05).

Результати. Після закінчення курсу реабілітації першої групи у 5 хворих (11 %) спостерігався повний регрес лагофтальму, у 34 хворих (75,6 %) був відмічений симптом вій. У другій групі хворих після реабілітаційного курсу повний регрес лагофтальму був у 3 пацієнтів (10 %), симптом вій – у 9 (30 %) хворих та відсутність змін у проявах лагофтальму спостерігалась у більшості хворих групи – у 18 (60 %), χ2 = 18,786, р < 0,01.

Зміни зубної формули у хворих першої групи були наступними: на момент виписки кількість видимих зубів при оскалюванні становила 3-4 зуба у 23 пацієнтів (51,1 %), 1-2 зуба  у 13 хворих (28,9 %), 0-1 зуба у 4 хворих (8,9 %), 0-0,5 зубів у 5 хворих (11,1 %). У другій групі ці показники відрізнялись: 3-4 зуба при оскалюванні у 5 пацієнтів (17,9 %), 1-2 зуба – у 5 хворих (17,9 %), 0-1 зуба – у 10 хворих (35,7%), 0-0,5 зубів – у 8 хворих (28,6%),(χ2 = 15259; р < 0,02). Значне покращення симптомів спостерігалось у 30 хворих (61,2 %) першої групи, на відміну від другої групи хворих – 8 хворих (25,8 %) зі значним покращенням, (χ2 = 9,551, p < 0,02).

Висновок. Комплексні лікувально-реабілітаційні заходи у пацієнтів з НЛН більш ефективні при проведенні їх у ранній термін, одразу після закінчення гострого періоду захворювання.

 

ДИНАМІКА ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ХВОРИХ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ ІШЕМІЧНИЙ СУПРАТЕНТОРІАЛЬНИЙ ІНСУЛЬТ

О. А. Козьолкін, С. О. Мєдвєдкова, В. Є. Шкарупа
Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя 

Реабілітація хворих, які перенесли ішемічний супратенторіальний інсульт, є актуальною проблемою сучасної ангіоневрології, особливо серед когорти пацієнтів літнього віку. Показники стану хворого «на виході» з раннього відновного періоду є важливими у прогностичному плані й визначають подальшу якість життя пацієнта.

Мета дослідження – дослідити динаміку відновлювальних процесів протягом раннього відновного періоду у хворих, які перенесли ішемічний супратенторіальний інсульт.

Матеріали і методи. У клініці нервових хвороб проведено клініко-неврологічне обстеження 37 пацієнтів (27 чоловіків та 10 жінок, середній вік – 58 років) на 30 та 180 добу після ішемічного інсульту. Для об’єктивізації стану пацієнтів використані шкала інсульту Національного Інституту здоров’я США (NIHSS), модифікована шкала Ренкіна (mRS), індекс Бартел (BI), опитувальник якості життя, зумовленого станом здоров’я (SF-36 v2 HealthSurvey).

Результати. Виявлено, що медіана балу за NIHSS на 30 добу склала – 6,0 (3,0; 7,5), за mRS – 3,0 (2,0; 3,0), за BI – 90,0 (70,0; 95,0). Показник загального фізичного здоров’я опитувальника якості життя на 30 добу становив 42,3 (37,4; 45,0), а загального психічного здоров’я – 45,2 (38,1; 47,2). Також виявлено достовірне покращення наведених показників на 180 добу порівняно з 30 добою (p < 0,05). На 180 добу медіана балу за NIHSS склала 3,0 (1,0; 3,0), за mRS – 2,0 (1,0; 2,0), за BI – 100 (100; 100). Показник загального фізичного здоров’я опитувальника якості життя на 180 добу склав 46,1 (37,4; 48,0), а загального психічного здоров’я – 47,6 (38,1; 50,2). При кореляційному аналізі даних, отриманих на 30 добу, виявлено негативний зв’язок середньої сили між балами NIHSS та 4 з 10 показників шкали оцінки якості життя (BP, RE, MH, SumMH). На 180 добу такий зв’язок був між балами NIHSS та 8 показниками шкали оцінки якості життя (PF, RP, BP, GH, RE, MH, SumPH, SumMH).

Висновки. У хворих, які перенесли ішемічний супратенторіальний інсульт, спостерігалась позитивна динаміка неврологічних розладів на тлі комплексного реабілітаційного лікування протягом раннього відновного періоду. Встановлено кореляційний зв’язок між ступенем тяжкості інсульту та показниками якості життя.

ЯКІСТЬ СНУ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНУ ХВОРОБУ НИРОК  V СТАДІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З ДИСФУНКЦІЄЮ ЕПІФІЗУ

В. Є. Кондратюк, А. С. Петрова
Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця МОЗ України, Київ 

Результати низки наукових досліджень довели наявність зв’язку між дисфункцією епіфізу та погіршенням якості сну. Проте порушення мелатонінутворювальної функції епіфізу (МФЕ) у хворих на хронічну хворобу нирок (ХХН), які знаходяться на гемодіалізі (ГД), та її зв’язок з порушенням сну у хворих на нирково-замісній терапії (НЗТ) є маловивченим.

Мета дослідження – визначити якість сну у хворих на ХХН 5 стадії, що лікуються методом ГД, та дослідити вплив дисфункції епіфізу на його показники.

Матеріали і методи. Обстежено 80 осіб (50 % чоловіки) з ХХН 5 стадії у віці 57,3 [41; 65] років, що знаходились на лікуванні ГД. Проведено визначення денного та нічного рівня мелатоніну (МТ) у слині, на підставі рівня якого хворих розділили на дві групи: група І – 40 хворих з порушеною МФЕ, група ІІ – 40 пацієнтів з нормальною МФЕ. Оцінку якості сну проводили за допомогою опитувальника Pittsburgh Sleep Quality Index (PSQI).

Результати. Аналіз загального результуючого рахунку PSQI у хворих з порушеною МФЕ продемонстрував підвищення його значення на 73,6 % (р < 0,001) у порівнянні з отриманим показником групи зі збереженою функцією епіфізу. Компонент «затримки сну» та «тривалості сну» у хворих з дисфункцією епіфізу був на 68,2 % вищим у порівнянні з показником групи зі збереженою МФЕ. Визначено зворотній кореляційний зв’язок рівнів альбуміну з компонентом опитувальника PSQI «тривалість сну» та компонентом «ефективність сну»: r = -0,2 та r = -0,18 (відповідно, обидва р < 0,05), що свідчить про погіршення якості сну на тлі гіпоальбумінемії. Встановлено прямий кореляційний зв’язок компоненту опитувальника PSQI «порушення сну» з віком (r = 0,26, р < 0,05) та стажем артеріальної гіпертензії (r=0,34, р<0,05). Продемонстрована наявність кореляційних зв’язків тривалості лікуванням ГД з компонентом «ефективність сну» (r = 0,21, р < 0,05) та «порушення сну» (r = 0,38, р < 0,05), що свідчить про вплив стажу ГД на якість сну.

Висновки. Оцінюючи взаємозв’язки погіршення якості сну з рівнями МТ в організмі у хворих на ХХН 5 стадії, що лікуються ГД, можна припустити, що нормалізація рівня МТ може впливати на покращення структури сну та залежить від якості та тривалості лікування ГД, що вимагає більш детального подальшого вивчення й окремого аналізу.

 

СПІРОНОЛАКТОН У ХВОРИХ НА РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ У ПОЄДНАННІ З РЕЗИСТЕНТНОЮ АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ: ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЇ НА МАРКЕРИ АТЕРОГЕНЕЗУ

В. Є. Кондратюк, А. П. Стахова
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ 

У пацієнтів з ревматоїдним артритом (РА) відзначається зростання серцево-судинного ризику до 51 % і висока частота артеріальної гіпертензії (АГ), що характеризується гіршим контролем і частим поєднанням з резистентною АГ (РАГ).

Метою дослідження було вивчення впливу спіронолактону в складі 12-місячної комбінованої терапії: інгібітор АПФ, блокатор кальцієвих каналів, діуретик, статин та імуносупресор (метотрексат) на маркери атерогенезу у хворих на РАГ у поєднанні з РА.

Матеріали і методи. Обстежено 60 пацієнтів (середній вік 67,0 ± 8,0 років; 52 % жінок) з РАГ у поєднанні з РА, які були розділені на дві групи. Хворим 1 групи до потрійної антигіпертензивної терапії додавали спіронолактон (група 1, n = 30), у групі 2 – залишена незмінна терапія (група 2, n = 30). Тривалість лікування склала 12 місяців. Визначали рівні загального холестерину (ЗХС), ліпопротеїдів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), ліпопротеїдів високої щільності (ХС-ЛПВЩ) та тригліцеридів (ТГ), проводили офісне вимірювання артеріального тиску (АТ) та ультразвукове сканування загальних сонних артерій з визначенням товщини комплексу інтима-медіа (КІМ) до та після терапії.

Результати. На тлі прийому спіронолактону у хворих знижувався рівень офісного систолічного артеріального тиску (САТ: з 143,0 ± 6,4 мм рт. ст. до 125,9 ± 6,1 мм рт. ст.,        р < 0,01) та діастолічного артеріального тиску (ДАТ: з 84,4 ± 5,1 мм рт. ст. до 72,8 ± 4,0       мм рт.ст.  р < 0,01). Частота виявлення дисліпідемії в групі 1 зменшилася вдвічі: з 73,3 до 43,3 % (χ2 = 14,5, р < 0,05); знижувалися рівні ЗХС на 11,5 %, ТГ на 6,7 %, ХС ЛПНЩ на 13,3 %, ЗХС/ ХС ЛПВЩ на 25,1 %, а рівень ХС ЛПВЩ збільшувався на 9,3 % (усі р < 0,05). Активність РА була пов’язана з концентрацією ліпідів: виявлена кореляція між рівнем СРБ та ЗХС, ТГ, ЗХС/ ХС ЛПВЩ та ХС ЛПВЩ до лікування (відповідно, r = 0,45, r = 0,34, r = 0,36 та r = -0,38 (усі р < 0,05)),так і на тлі 12 місяців терапії (ΔСРБ і ΔЗХС, Δ ТГ, Δ ХС ЛПВЩ і Δ ЗХС/ ХС ЛПВЩ: r = 0,52, r = 0,50, r = 0,32 та r = 0,38 (усі р < 0,05)). Після 12-місячної терапії зменшувалися товщина КІМ на 25,0 % справа та14,3 % зліва (χ2 = 6,9 та χ2 = 5,3, р < 0,05) та частота виявлення бляшок на 13,4 та 3,3 % (χ2 = 7,1 та χ2 = 6,2, справа та зліва, відповідно, обидва р < 0,05). Зниження активності РА асоціювалося зі зменшенням товщини КІМ (r = 0,60, р < 0,01).

Висновки. Для хворих на РА в поєднанні з РАГ на фоні прийому спіронолактону відзначається більш суттєвий антигіпертензивний ефект, що поєднується зі зменшенням рівнів проатерогенних ліпідів, збільшенням протиатерогенних та зменшенням товщини комплексу інтима-медіа. Регрес гіпертрофії стінок магістральних артерій детермінувався зниженням активності РА.

 

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ЕНДОТЕЛІЮ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ ЛАНКИ КРОВООБІГУ У ОСІБ, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ COVID-19

О. В. Коркушко, С. М. Кузнецова, В. П. Чижова, В. Б. Шатило, Г. В. Дужак, І. А. Самоць, Т. І. Ковтонюк, А. В. Гавалко
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Важливим у розумінні тромбоваскулярних ускладнень після COVID-19 є усвідомлення того, що драма, імовірніше за все, розгортається на тлі існуючих неінфекційних хвороб 21 сторіччя – ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету 2 типу.

Мета дослідження – виявити особливості змін периферичної лаки системи кровообігу у хворих після COVID-19 в період від 1 до 3 місяців (long covid).

Матеріали і методи. Обстежено 10 осіб похилого віку (65,5 ± 0,5 років), які перехворіли на COVID-19 середнього ступеню важкості та мали кисневу підтримку під час гострого періоду. Обстеження включало загальноклінічні, клінікоінструментальні та клініколабораторні дослідження, зокрема визначення рівню Д-димеру, С-реактивного білка, фібриногену та показників коагулограми. Також оцінена ендотеліальна функція і агрегація тромбоцитів, виконана капіляроскопія бульбарної кон’юнктиви та нігтьового ложа IV пальця лівої кисті. Аналіз стану мозкового кровоплину проводився за показниками лінійної швидкості кровоплину в екстра- та інтракраніальних судинах головного мозку, які визначали на апараті Aplio 500, Toshiba, Японія).

Результати. У 70 % обстежених виявлено наявність коморбідної патології (артеріальна гіпертензія, цукровий діабет та предіабет, стан після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу за ішемічним  типом за 6-12 міс до  COVID-19). У цих хворих значно вищі рівні Д-димеру (наприклад, до 3,5 мг/л у особи після гострого порушення мозкового кровообігу із цукровим діабетом), фібриногену та більш значні зміни показників коагулограми. Характерно, що С-реактивний білок лише у двох осіб незначно перевищував нормативні значення, але співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів зберігалися в межах 2:1, 3:1 у більшості осіб. При оцінці функціонального стану ендотелію виявлено зниження приросту об’ємної швидкості шкірного кровоплину (ОШШК) на піку реактивної гіперемії та часу відновлення ОШШК до вихідних значень, що свідчить про наявність дисфункції ендотелію та зниженням капілярного резерву. При капіляроскопії нігтьового ложа IV пальця лівої кистірізко зменшується кількість функціонуючих капілярів на одиницю тканини, наявні безсудинні ділянки, мікротромбоз та сладж-феномен на фоні уповільненого, інколи до стазів, кровоплину. При морфометрії бульбарної кон’юнктиви характерний сладж-феномен у всіх відділах судинного русла з елементами артеріолотромбозу (у 30 % обстежених).При нормальних показниках спонтанної агрегації тромбоцитів відмічено підвищені рівні адреналін- та АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів. У обстежених відмічено зниження лінійної швидкості кровоплину в окремих судинах вертебро-базилярного басейну (ЗМА, ОА)  порівняно з практично здоровими особами того ж віку.

Висновок. Стан після перенесеного COVID-19 характеризується наявністю підвищених маркерів коагуляції (фібриноген, Д-димер), ознак перенесеного запалення (співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів 2:1, 3:1), дисфункцією ендотелію та мікротромбоутворенням, зниженням лінійної швидкості кровоплину в окремих судинах вертебро-базилярного басейну. Розуміння цих патологічних змін дозволить розробити та проводити адекватні реабілітаційні заходи у хворих з післяковідним синдромом.

 

ВАРІАБЕЛЬНІСТЬ СЕРЦЕВОГО РИТМУ ТА ЇЇ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ЧИННИКІВ КАРДІОВАСКУЛЯРНОГО РИЗИКУ У ПРАКТИЧНО ЗДОРОВИХ ОСІБ ТА ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ З ДИСЦИРКУЛЯТОРНОЮ АТЕРОСКЛЕРОТИЧНОЮ ЕНЦЕФАЛОПАТІЄЮ

О. В. Коркушко, В. П. Чижова, В. В. Кузнєцов, К. О. Апихтін, І. А. Самоць, Т. О. Проскура
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Порушення автономної нервової регуляції корелює з підвищенням смертності від серцево-судинних та церебро-васкулярних захворювань, ризиком розвитку небезпечних аритмій, раптової смерті. Одним з патогенетичних механізмів цих станів є дисбаланс автономної нервової системи з підвищенням активності симпатичного та пригніченням парасимпатичного відділів, активацією системи гіпофіз-наднирники, що є закономірною відповіддю на стрес та супроводжує процеси старіння організму.

Мета роботи – з’ясувати особливості та взаємозв’язок спектральних показників варіабельності серцевого ритму із чинниками кардіоваскулярного ризику (глікемія та ліпідний профіль) у практично здорових осіб та у осіб з початковими проявами дисциркуляторної атеросклеротичної енцефалопатії похилого віку (67,0 ± 1,1 та 64,0 ± 1,0 років, відповідно) .

Матеріали і методи. Клінічне дослідження проведено відповідно до законодавства України і принципів Гельсінської Декларації з прав людини. Попередньо відібраним  77 особам різного віку проведено загальноклінічне, клініко-неврологічне, клініко-інструментальне та клініко-лабораторне обстеження. Обстежені розподілені на групи практично здорових осіб середнього (n=19) та похилого віку (n=16). В подальшому групи осіб похилого віку були розподілені на підгрупи в залежності від рівня глікемії натще (концентрація глюкози менше 6,1 ммоль/л та більше 6,1 ммоль/л). Ризик розвитку серцево-судинних захворювань оцінювали шляхом розрахунку індекса Castelli  (співвідношення ЗХС/ХС-ЛПВГ) та описаного Boizel співвідношення ТГ/ХС-ЛПВГ. Реєстрація біоелектричної активності головного мозку проводилась на 18-канальному електроенцефалографі Nichon Kogder (Японія). Статистична обробка даних виконана за допомогою програми “Statistica 10,0 for Windows” (StatSoft, USA).

Результати. Встановлено, що частота виявлення гіперглікемії натще зростає в 3,4 рази (C2=4,227, р < 0,05) у хворих із ознаками дисциркуляторної енцефалопатії 1-2 ст. порівняно з практично здоровими особами того ж віку. Визначено наявність достовірного зв’язку віку із ХС-ЛПВГ(r=-0,47, р < 0,05), коефіцієнтом атерогенності (r=0,40, р < 0,05), індексом Castelli (r=0,40, р < 0,05), індексом  Boizel (r= 0,31, р < 0,05), ЧСС (r= -0,45, р < 0,05). Виявлений статистично значущий зв’язок показника кардіоваскулярного індексу Boizel із рівнем ЧСС (r=0,44, р < 0,05) та LF/HF (r=0,57, р < 0,05).  Показники ЧСС та LF/HF, окрім того, що пов’язані між собою, також пов’язані із ТГ (з ЧСС r=0,43, р < 0,05), з LF/HF  (r= 0,53, р < 0,05) та ХС–ЛПДНГ (з ЧСС r=0,44, р < 0,05, з LF/HF r=0,53, р < 0,05). Тобто, гіперглікемія та дисліпідемія пов’язані з показниками варіабельності ритму серця у хворих з проявами енцефалопатії. У цих хворих відмічено підвищення потужності в діапазоні повільних ритмів (дельта, тета) у центральних ділянках обох півкуль на фоні деякого зниження коркових ритмів (β1, β2), що, в свою чергу, свідчить про функціональну дисфункцію діенцефальних структур мозку.

Висновки. Наявність гіперглікемії натще, дисліпідемії та активації симпатичної ланки автономної нервової системи супроводжується зростанням індексу судинних ускладнень. Одним із механізмів розвитку цих змін при енцефалопатії 1-2 ст. є порушення центральних діенцефальних механізмів регуляції та формування вегетативного дисбалансу з превалюванням симпатикотонії на тлі зниження  парасимпатичного впливу на серце.

 

ОСОБЛИВОСТІ МІКРОЦИРКУЛЯЦІЇ БУЛЬБАРНОЇ КОН’ЮНКТИВИ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД КІЛЬКОСТІ ПОЄДНАНИХ ОЗНАК МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ У ОСІБ РІЗНОГО ВІКУ

О. В. Коркушко, В. П. Чижова, І. А. Самоць
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Метаболічний синдром (МС) є не лише потенційним маркером підвищеного ризику розвитку цукрового діабету (ЦД) 2 типу, але й фактором, що сприяє розвитку атеротромботичних змін судин. Комбінація ознак МС може бути різною. Вміст глюкози в крові у осіб із МС довготривало може бути в межах норми, проте ризик судинних ускладнень вже існує і істотно зростає, лишаючись непоміченим.

Мета роботи – з’ясувати роль предіабетичних порушень вуглеводного обміну в розвитку змін мікроциркуляції на рівні судин бульбарної кон’юнктиви в залежності від кількості поєднаних компонентів МС.

Матеріали і методи. Обстежено 142 осіб з МС, з яких 52 хворих вікової групи 40-59 років і 90 хворих віком 60 років і старше. Обстеження включало антропометричні вимірювання, визначення ІМТ, стандартний глюкозотолерантний тест (СГТТ), капіляроскопію та агрегатометрію. Критерії МС визначено за АТР III (2003).

Результати. Найбільш значні порушення вуглеводного обміну та мікроциркуляції виявлені в групі пацієнтів із поєднанням 3-5 ознак МС (гіпертонія, переддіабет, ожиріння та дисліпідемія). Більшість хворих були віком 60 років і старше. У них вищий рівень глюкози натще та через 2 год СГТТ  (р < 0,05), а також більш значне порушення мікроциркуляції порівняно із особами того ж віку із 1-2  компонентами МС. У  пацієнтів  40-59 років вищі показники спонтанної агрегації тромбоцитів та внутрішньосудинного індексу (р < 0,05). При проведенні СГТТ виявлено порушення толерантності до глюкози у 15,3 % осіб середнього віку та 39 % осіб похилого віку. При МС частота виявлення предіабету однакова у середньому та похилому віці, але структура порушень змінюється: порушення толерантності до глюкози та поєднання порушення толерантності та гіперглікемії натще частіше  виявляється у осіб старше 60 років навіть за наявності 1-2 ознак МС. Характерними особливостями капіляроскопічної картини у людей старше 60  років з 3-5 ознаками МС є переважання спазму артеріол та атонії венул, розвиток «сіткоподібної» розгалуженої мережі капілярів із порушенням архітектоніки, зменшення кількості функціонуючих капілярів, збільшення звивистості венул, уповільнення кровоплину з епізодами стазу і сладж-феномену, наявність ліпідних відкладень. У осіб середнього віку з 3-5 ознаками МС вказані зміни відмічено на фоні збереженої архітектоніки судин із достатньою кількістю функціонуючих капілярів.

Висновки. Людям старше 60 років з метаболічним синдромом притаманна висока частота  предіабетичних порушень вуглеводного обміну та змін мікроциркуляції. Для виявлення прихованих порушень вуглеводного обміну на стадії предіабету всім хворим з МС необхідно проводити стандартний глюкозотолератний тест.

 

МАТЕМАТИЧНИЙ МЕТОД ДІАГНОСТИКИ ПІСЛЯКОВІДНОГО СИНДРОМУ ЗА ДОПОМОГОЮ ОПИТУВАЛЬНИКА

Н. М. Кошель, Л. В. Мєхова, Л. В. Писарук, А. В. Писарук
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Післяковідний синдром (ПКС) характеризується рядом ознак, які також мають місце при старінні. Це зниження функцій серцево-судинної, нервової систем, легенів, зору, слуху. Можемо припустити, що Covid-19 прискорює старіння організму. Нами розроблена Google-форма анкети, що включає 17 ознак, загальних для старіння та ПКС. Цей опитувальник можна завантажити за посиланням https://forms.gle/AumAVW3UWtpui2jz7.

Опрацьовано відповіді від 226 осіб віком від 30 до 80 років.

Порівняння частот ознак в групах таких, що перехворіли (С+) та не хворіли (C–) Covid-19 за критерієм Пірсона (χ2):

Ознака

C+

C-

р

1

Ви стали більше втомлюватися?

57

49

0,001

2

Вам стало важче нахилятися, одягати шкарпетки, взуття?

22

32

0,001

3

У Вас з’явилася необхідність в денному сні?

17

31

0,001

4

Ви стали гірше спати вночі?

45

40

0,001

5

Ви частіше стали засинати перед телевізором?

30

25

0,062

6

У Вас з’явилася задишка при ходьбі, підйомі сходами?

27

37

0,001

7

Ви стали повільніше ходити?

20

28

0,001

8

Ви стали більше забувати імена, слова?

38

44

0,001

9

У Вас став гірше слух?

12

13

0,082

10

У Вас погіршився зір?

42

30

0,140

11

Вам важче стало тримати рівновагу, з’явилася хиткість ходи?

11

17

0,003

12

У Вас збільшилася маса тіла більш, ніж на 2 кг?

39

35

0,004

13

У Вас підвищився артеріальний тиск більше,

ніж на 10 мм рт ст?

15

30

0,001

14

З’явилася тривожність, пригнічений настрій?

33

36

0,001

15

З’явилося уповільнене виконання або небажання виконувати звичну розумову або фізичну роботу?

51

45

0,002

16

З’явилися серцебиття, перебої?

22

30

0,001

17

З’явилися неприємні відчуття в суглобах, спині, скутість?

48

38

0,013

Для розрахунку ймовірності розвитку ПКС використано метод логістичної множинної регресії з виключенням малоінформативних показників.

Y = 1,22×Х1 + 1,93×Х2 + 1,17×Х3 + 0,94×Х4 + 1,23×Х5 + 1,32×Х6 –3,85, де

Х1 – Вам стало тяжко нахилятися, одягати шкарпетки, взуття?
Х2 – Ви стали більше забувати імена, слова?
Х3 – Ви стали повільніше ходити?
Х4 – Ви стали гірше спати вночі?
Х5 – У Вас підвищився артеріальний тиск більш, ніж на 10 мм рт ст?
Х6 – У Вас з’явилася необхідність в денному сні?

Точність моделі 81,4 %. Належність до групи 0 (немає ПКС) визначається моделлю з точністю 87,2 %, а приналежність до групи 1 (ризик ПКС великий) – з точністю 70,7 %, площа під кривою AUC = 0,88 (0,82-0,93), χ2 = 82,7, р <0,001. Модель має хорошу прогностичну силу (AUC = 0,88, р <0,001), що дозволить з високою  достовірністю оцінити ймовірності розвитку ПКС залежно від рівня незалежних показників, які увійшли в модель.

 

НЕМОТОРНІ ПІДТИПИ ХВОРОБИ ПАРКІНСОНА ТА КОГНІТИВНІ ВИКЛИКАНІ ПОТЕНЦІАЛИ МОЗКУ

С. А. Крижановський, Н. М. Кошель, Н. В. Карасевич, А. В. Писарук, І. М. Карабань
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Гетерогенність клінічної картини хвороби Паркінсона (ХП) дозволяє припускати існування стійких її підтипів із дещо відмінними патофізіологічними механізмами. Перспективним є дослідження немоторних симптомів ХП, що, окрім поглиблення розуміння варіабельності захворювання, відкриває можливість ранньої діагностики на «пре-моторній» стадії. Застосування методів реєстрації викликаної активності та нейровізуалізації дозволяє ідентифікувати патерни змін нейромереж головного мозку, що стоять за формуванням певних немоторних симптомів.

Мета дослідження – вивчити роль немоторних порушень у клінічній синдромології ХП та визначити інформативні біомаркери змін когнітивних функцій мозку в різних підтипів ХП.

Матеріали і методи. Реєстрація когнітивних викликаних потенціалів (ВП) здійснювалась із використанням odd ball paradigmу 146 осіб із ХП (Hoehn-Yahr1.5-3.0) та 26 осіб без діагностованих неврологічних захворювань. Підтипи ХП виділяли за допомогою кластерного аналізу комплексу показників: вік, тривалість захворювання, бали UPDRS та підрозділів шкали немоторних симптомів (NMSS). У виділених кластерах співставляли латентний період, амплітуду та локалізацію джерел потенціалів N2 та P3ВП за допомогою sLORETA.

Результати. Виділено 4 кластери пацієнтів з ХП, які ранжувались за зростанням тяжкості захворювання за UPDRS. Виражені немоторні симптоми спостерігались тільки в кластерах 2 і 4. Пацієнти з кластеру 2 відрізнялись від інших груп значущо меншим середнім віком (56,18 ± 1,5 р.), віком початку ХП (48,46 ± 1,68 р.) та домінуванням серед немоторних симптомів розладів емоційно-мотиваційної сфери, сну й функціонування шлунково-кишкового тракту. Навпаки, у  кластері 4 найвищими в групі  були  вік (68,59 ± 1,35 років), вік початку ХП (62,07 ± 1,43 років) та широкий спектр немоторних симптомів: погіршення пам’яті та уваги, порушення сприйняття й галюцинації, дисфункції травної та сечовидільної систем. У всіх кластерах латентні періоди компонентів N2 і P3 ВП були збільшені відносно контролю. У підтипів з вираженими немоторними порушеннями час виникнення хвилі P3 був збільшеним порівняно з іншими пацієнтами з ХП. Специфічною особливістю кластеру 2 була зміна структури кортикальних джерел викликаного потенціалу P3: зниження активності фронтальної та посилення темпоро-парієтальної нейромереж. У кластері 4, натомість, спостерігалось одночасне збільшення латентного періоду компонентів N2 та P3 ВП без змін їх амплітуди та локалізації мозкових джерел.

Висновки. Переважання топографічних або часових змін джерел викликаних потенціалів мозку є специфічним для різних немоторних підтипів ХП та може використовуватись у якості додаткового біомаркера для їх ідентифікації.

 

ПАТОГЕНЕТИЧНА ГЕТЕРОГЕННІСТЬ ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ

С. М. Кузнецова, В. В. Кузнецов, Т. Ю. Романюк, Т. О. Проскура
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Згідно до сучасної класифікації TOAST розрізняють три основні етіопатогенетичні підтипи ішемічного інсульту: кардіоемболічний, атеротромботичний і лакунарний. Патогенетична гетерогенність ішемічного інсульту, положення про функціонально-біохімічну асиметрію мозку та дані про півкульні особливості клініко-неврологічного оформлення та перебігу інсульту визначають актуальність і необхідність вивчення постінсультної реорганізації мозку з урахуванням патогенетичних механізмів та півкульної локалізації інсульту. Такий методологічний підхід сприяє визначенню як лімітуючих ланцюгів у системі реорганізації функціонального стану мозку, так і виявленню резервних можливостей залежно від патогенезу та півкульної локалізації інсульту.

Матеріали і методи. Комплексне клініко-неврологічне та інструментальне (УЗД судин, електроенцефалографія (ЕЕГ) головного мозку) дослідження проведено у 150 хворих (середній вік 69,2 ± 2,5 роки), з яких 70 осіб – з атеротромботичним (АТІ) та 80 з кардіоемболічним (КЕІ) (на фоні постійної форми фібриляції передсердь) ішемічним інсультом у ранньому відновлювальному періоді. У хворих на КЕІ проведено аналіз впливу мексікору (4,0 мл в/в крапельно 2 рази на добу, 10 діб) на церебральну гемодинаміку та біоелектричну активність головного мозку.

Результати. У хворих, які перенесли КЕІ, встановлена більш виражена постінсультна гіпоперфузія мозку в судинах каротидного та вертебро-базилярного басейнів, ніж у хворих з АТІ.

У хворих КЕІ та АТІ порівняльний аналіз взаємозв’язків між показниками церебральної гемодинаміки в екстра- та інтракраніальних судинах та структурно-функціональним станом серця (кінцево-діастолічний розмір, кінцево-діастолічний об’єм, діаметр лівого передсердя, ударний об’єм, кінцево-систолічний об’єм, маса міокарду лівого шлуночка) продемонстрував більш сильні кореляційні зв’язки в осіб, які перенесли КЕІ, ніж у хворих з АТІ (при АТІ – 3, при КЕІ – 8), що свідчить про більш вираженні порушення авторегуляції мозкового кровообігу у хворих з КЕІ.

У хворих, які перенесли КЕІ, під впливом курсової терапії мексікором, статистично значимо збільшуються показники лінійної систолічної швидкості кровотоку у внутрішній сонній артерії, базилярній артерії та задній мозковій артерії.

У хворих, які перенесли КЕІ, під впливом мексікору виникає реорганізація частоти амплітудних показників ЕЕГ і тип реорганізації має півкульні особливості. У хворих при лівопівкульній локалізації інсульту мексікор діє переважно на підкоркові структури мозку, про що свідчить зниження потужності в діапазоні повільних ритмів. У хворих з правопівкульним інсультом мексікор активно впливає на кортикальні структури, потужність ритмів збільшується у діапазоні коркових ритмів (α1 та α2).

Висновки. Міжпівкульні особливості впливу мексікора на біоелектричну активність головного мозку, вірогідно, зумовлені морфо-функціональною та біохімічною асиметрією мозку. Комплексний позитивний вплив мексікору на функціональний стан мозку (покращення мозкового кровообігу та позитивна реорганізація ЕЕГ) дає підставу рекомендувати його призначення в системі реабілітації хворих похилого віку, які перенесли КЕІ.

 

ПЕПТИДНАЯ РЕГУЛЯЦИЯ ДИФФЕРЕНЦИРОВКИ ФИБРОБЛАСТОВ КОЖИ ЧЕЛОВЕКА ПРИ СТАРЕНИИ in vitro

Н. С. Линькова1, Е. О. Гутоп1, Н. В. Фридман1, D. Borkovic2, В. Х. Хавинсон1,3
1Санкт-Петербургский институт биорегуляции и геронтологии», Санкт-Петербург
2Royal Dubai Medical Center, Dubai
3Институт физиологии им. И. П. Павлова РАН, Санкт-Петербург 

При старении кожи способность фибробластов к дифференцировке снижается. На молекулярно-клеточном уровне это может выражаться в репрессии генов ранней (Engrailed 1, PDGFRα) и поздней (Spry4, Twist2) дифференцировки. Ультракороткие пептиды являются биологически активными молекулами, нормализующими функции кожи при старении. Пептид AED, обладающий свойствами хондропротектора, активирует синтез коллагена 1 типа, сиртуинов-1,-6 в фибробластах кожи при репликативном старении.

Цель работы – изучить влияние пептида AED на дифференцировку фибробластов кожи человека при репликативном старении.

Материалы и методы. Фибробласты кожи женщины 45 лет (линия DF-2) получены из Российской коллекции клеточных культур Института цитологии РАН (Санкт-Петербург). Клетки на 12 пассаже («старые» культуры) разделяли на 3 группы: 1 – контроль, 2 –контрольный пептид GGG, 400 нг/мл, 3 – пептид AED, 400 нг/мл. Экспрессию генов Engrailed 1, PDGFRα, Spry4, Twist2 определяли методом количественной ПЦР-реакции с помощью набора Quanti Fast SYBR Green PCR Kit (Qiagen LLC, USA) в термоциклере CFX96 Real-Time PCR Detection System (Bio Rad Laboratories, USA). Синтез белков Engrailed 1, PDGFRα, Spry4, Twist2 оценивали в конфокальном микроскопе LSM 710 (Zeiss GmbH, Germany).

Результаты. Пептид AED достоверно повышал экспрессию мРНК генов Engrailed 1, PDGFRα, Spry4, Twist2 при репликативном старении фибробластов кожи соответственно в 1,9; 2,1; 2,3; 3,4 раза по сравнению с контролем. Пептид AED статистически значимо увеличивал синтез белков Engrailed 1, PDGFRα, Spry4, Twist2 в «старых» дермальных фибробластах, соответственно, в 3,3; 2,0; 2,4; 3,9 раза по сравнению с контролем. Контрольный пептид GGG не влиял на экспрессию генов и синтез белков дифференцировки фибробластов кожи при репликативном старении.

Вывод. Пептид AED активирует экспрессию генов и синтез белков ранней и поздней дифференцировки фибробластов кожи при репликативном старении. Эти данные указывают на перспективность дальнейшего исследования пептида AED в геронтокосметологии.

 

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ ПСИХОЕМОЦІЙНИМИ РОЗЛАДАМИ ТА ПОКАЗНИКАМИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ХВОРИХ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ ГЕМОРАГІЧНИЙ ПІВКУЛЬОВИЙ ІНСУЛЬТ

С. О. Мєдвєдкова, А. О. Дронова
Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя 

Мета дослідження – виявити взаємозв’язок між показниками якості життя та психоемоційними розладами у пацієнтів у ранньому відновному періоді геморагічного півкульового інсульту (ГПІ).

Матеріали і методи. У клініці нервових хвороб Запорізького державного медичного університету було проведене відкрите когортне обстеження 46 пацієнтів (31 чоловіків та 15 жінок (медіана віку склала 59 років)) з ГПІ на 30 добу захворювання. Клініко-неврологічне дослідження включало наступні шкали: шкала тривоги Спілбергера, шкала депресії Бека, оцінка якості життя за опитувальником SF-36v2 Health Survey.

Результати. За результатами кореляційного аналізу виявлено достовірний зворотній зв’язок між рівнем фізичного функціонування за шкалою SF-36v2 Health Survey, рольовим функціонуванням, зумовленим фізичним станом, загальним станом здоров’я, а також із загальним показником фізичного компоненту здоров’я (р ˂ 0,05). Крім того, достовірний зв’язок також встановлено з такими показниками психічного компоненту здоров’я, як соціальне та рольове функціонування, зумовлене емоційним станом (р ˂ 0,05). Достовірного кореляційного зв’язку між рівнем тривоги та показниками якості життя не було виявлено.

Висновок. У проведеному дослідженні виявлено вплив показників фізичного компоненту здоров’я на наявність та вираженість депресивних розладів у хворих на ГПІ у відновному періоду захворювання. Крім того, встановлено достовірну кореляцію між депресивними розладами та окремими показниками психічного компоненту здоров’я.

 

РОЗРАХУНОК БІОЛОГІЧНОГО ВІКУ ЛЮДИНИ ЗА ГЕМАТОЛОГІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ

Л. В. Мєхова, Н. М. Кошель, А. В. Писарук
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Загальноприйнятим математичним методом оцінки біологічного віку (БВ) є розрахунок рівняння множинної регресії, який зв’язує хронологічний вік (ХВ) і ряд кількісних показників, що зазнають змін при старінні. Для визначення БВ проводять ряд досліджень і за отриманою формулою розраховують біологічний вік. Якщо розрахунковий вік істотно перевищує ХВ, робиться висновок про прискорене старіння цієї людини.

У цій роботі ми використовували гематологічні показники 567 осіб віком від 20 до 80 років. Використання покрокової множинної регресії дозволило відібрати найбільш інформативні показники й отримати рівняння, яке зв’язує вік обстежених людей з низкою гематологічних показників:

Вік (років) = 0,325 × X1 – 0,486 × X2 + 0,54 × X3 + 0,47 × X4 + 1,51 × X5 + 28,5

X1 – гематокрит, %;
X2 – тромбокрит, %;
X3 – ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів), мм/год;
X4 – моноцити, %;
X5 – RDW,% (ширина розподілу еритроцитів).

Систематична похибка розрахунку віку, пов’язана з особливостями побудови рівняння множинної регресії, визначається за рівнянням регресії: розрахунковий вік – хронологічний вік. Для наших даних цю помилку можна розрахувати за формулою:

ERR = 54,7 – 0,874 × ХВ

БВ розраховується як різниця розрахункового віку й похибки його розрахунку:

БВ = Y – ERR.

Середня абсолютна величина похибки розрахунку БВ склала 5,3 роки.

Отримана формула БВ дозволяє досить точно оцінити темп старіння людини й може  використовуватися в клінічній практиці для оцінки ризику розвитку залежної від віку патології.

 

БІОМАРКЕИ СТАРІННЯ  ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

С. С. Наскалова, О.В. Коркушко, І. А. Антонюк-Щеглова, О. В. Бондаренко
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

При старінні відбуваються закономірні зміни дихальної системи, які можуть  розглядатись як біомаркери старіння і використовуватися для визначення біологічного віку людини.

Мета – з’ясувати вікові зміни показників дихальної системи при фізіологічному старінні.

Матеріали і методи. Обстежено 390 практично здорових людей, розподілених в групи за віком: 20-29 років (n=31), 30-39 (n=22), 40-49 (n=45), 50-59 років (n=72), 60-69 років (n=129) та 70-79 років (n=91). Стан вентиляційної функції легень та бронхіальної прохідності визначали методом спірографії на апараті «Пневмотахограф» (виробник фірма «Годарт», Нідерланди). Для оцінки бронхіальної прохідності використаний аналіз кривої «потік-об’єм» форсованого видиху.

Результати. У здорових людей похилого віку (60-79 років), як у чоловіків, так і у жінок, в порівнянні з молодими (20-29 років) статистично значимо знижується форсована життєва ємкість легень (FVC) на 33,8 %, максимальна вентиляція легень (MVV) на 22,8 %. Також зменшується резервний об’єм вдиху (IRV) на 39,7 % та резервний об’єм видиху (ERV) на 38,9 %. Причому ERV зменшується в більшому ступені, ніж IRV. Це пов’язано з віковим зменшенням рухливості кісткового скелету грудної клітини, послабленням дихальних м’язів. Про зниження прохідності бронхів за рахунок фіброзних змін стінки у осіб 60-79 років, порівняно з молодими, свідчить зниження об’єму форсованого видиху за першу секунду (FEV1) на 24,9 % та максимальної середньої об’ємної швидкості видиху (MMEF) на 31,2 %.

Висновки. Отримані дані свідчать про зміни показників функції дихальної системи  у людей похилого віку, що пов’язано з вік-залежними змінами апарату зовнішнього дихання. Ці показники можуть служити маркерами для визначення біологічного віку людини.

 

ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ НЕЙРОМЕРЕЖ ДЛЯ ОЦІНКИ ТЕМПУ СТАРІННЯ

А. В. Писарук, Н. М. Кошель, В. П. Чижова
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Діагностика темпу старіння проводиться з метою оцінки ризику розвитку асоційованої з віком патології й впливу профілактичних та лікувальних заходів на організм людини. У даний час у геронтології зазвичай використовується діагностика темпу старіння за допомогою розрахунку біологічного віку (БВ). Загальноприйнятим математичним методом визначення БВ є створення рівняння множинної регресії, яке асоціює хронологічний вік з низкою кількісних показників. Останніми роками для визначення БВ усе більш широко використовують методи штучного інтелекту. Це, в першу чергу, математичні методи, засновані на використанні штучних нейронних мереж для аналізу даних. Революція у використанні нейронних мереж з глибоким навчанням (DNN) швидко поширюється в області геронтологічних досліджень.

Нами розроблено експрес-метод діагностики темпу старіння людини за допомогою анкети, яка включає 15 показників, асоційованих зі старінням. Для оцінки темпу старіння ми використовували нейронну мережу типу MLP. Похибка визначення БВ за допомогою навченої нейронної мережі на масиві 412 осіб склала 7,5 років, що характеризує опитувальник на хорошому рівні.

Також нами розроблено формулу оцінки метаболічного віку людини шляхом використання покрокової множинної регресії та за допомогою нейронної мережі. За результатами проведенного дослідження стандартна похибка визначення метаболічного віку за допомогою рівняння множинної регресії склала 9,31 роки, а за допомогою нейронної мережі – 3,18 роки. Розроблені нами методи оцінки темпу метаболічного старіння мають достатню (регресійний аналіз) та високу (нейромережевий аналіз) точність і можуть бути застосовані для оцінки ризику розвитку метаболічного синдрому, серцево-судинної патології та діабету другого типу.

Проведено ретроспективний аналіз даних обстежень 382 пацієнтів з ішемічною хворобою серця віком 60-80 років і померлих внаслідок кардіо-васкулярних причин (І. С. Шаповаленко, Г. Войнаровська). Проаналізовано дані, що характеризують спосіб життя, наявність шкідливих звичок і супутніх захворювань пацієнтів. Для прогнозування тривалості життя використана штучна нейронна мережа MLP, навчена на масиві даних пацієнтів. Стандартна похибка прогнозування тривалості життя за допомогою штучної нейронної мережі склала 4,38 роки, а середня абсолютна похибка – 3,3 роки.

Таким чином, як свідчать результати нашого дослідження, використання нейромереж для оцінки темпу старіння й прогнозування тривалості життя є перспективним напрямком у профілактичній та клінічній медицині.

 

НОВА МЕТОДИКА ОЦІНКИ БІОЛОГІЧНОГО ВІКУ ЛЮДИНИ

А. В. Писарук, В. Б. Шатило, І. А. Антонюк-Щеглова, О. В. Бондаренко, Г. В. Дужак, С. С. Наскалова, Л. А. Бодрецька, І. С. Шаповаленко
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Розрахунок біологічного віку (БВ) проводиться з метою діагностики прискореного старіння і є новим підходом до відбору груп ризику розвитку асоційованої з віком патології внутрішніх органів. Прискорено старіючими вважаються особи, у яких БВ істотно перевищує їх хронологічний вік (ХВ). Старіння різних систем організму відбувається з неоднаковою швидкістю в різних людей. У результаті ризик розвитку тієї чи іншої вікової патології різний. Тому важливе значення має оцінка БВ окремих фізіологічних систем організму.

Мета дослідження – розробити формулу розрахунку БВ за даними лазерної допплерівської флоуметрії (ЛДФ), агрегації тромбоцитів та антропометричних показників.

Матеріали і методи. Обстежено 406 практично здорових осіб віком від 20 до 80 років. Визначали антропометричні показники (індекс маси тіла, окружність талії), показники ЛДФ (проба з перетисненням) і агрегації тромбоцитів (спонтанна, адреналін- та АДФ-індукована). Дані обробляли програмою Statistica 7.0 за допомогою кореляційного та регресійного аналізу.

Результати. Відібрано найбільш інформативні показники й отримано формулу розрахунку БВ за допомогою методу покрокової множинної регресії (R=0,48; p < 0,001):

Y = 0,56 X1 + 0,155 X2 – 3,68 X3 – 0,076 X4 + 0,029 X5 + 38,2

Y – розрахунковий вік (роки);
X1 – індекс маси тіла, кг/м2;
X2 – окружність  талії, см;
X3 – об’ємна швидкість кровотоку шкіри (ОШКШ) у початковому стані, мл/хв/100 г;
X4 – час відновлення ОШКШ після проби з перетисненням, с;
X5 – адреналін-індукована агрегація тромбоцитів, %.

Систематична помилка розрахунку віку, пов’язана з особливостями побудови рівняння множинної регресії, визначається за формулою: ERR = 49,9 – 0,144 ХВ.

БВ розраховується як різниця розрахункового віку й помилки його розрахунку:

БВ = Y – ERR. Середня абсолютна величина помилки розрахунку БВ склала 5,8 років.

Висновок. Отримана формула розрахунку БВ дозволяє досить точно оцінити темп старіння організму людини.

 

ОСОБЛИВОСТІ ТІЛОБУДОВИ В ЧОЛОВІКІВ РІЗНОГО ВІКУ

В. В. Поворознюк, А. С. Мусієнко
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Старіння впливає на всі фізіологічні процеси, що призводить до змін у складі тіла, включаючи втрату кісткової тканини, м’язової маси й сили, а також збільшення жирової маси.

Мета дослідження – визначити зміни тілобудови в чоловіків з віком.

Матеріали і методи. Обстежено 342 практично здорових чоловіків віком від 20 до 89 років (вік – 53,54 ± 16,65 роки, зріст – 175,97 ± 7,19 см, маса тіла – 85,48 ± 13,64 кг, індекс маси тіла – 27,59 ± 4,01 кг/м2), які були розподілені на групи залежно від віку. Визначення показників тілобудови проводили за допомогою двохфотонної рентгенівської абсорбціометрії (Prodigy, GE Lunar). Розраховували апендикулярну знежирену масу (знежирену масу кінцівок, кг) та індекс апендикулярної знежиреної маси (знежирена маса кінцівок/зріст2, кг/м2).

Результати. Встановлено достовірне зниження знежиреної маси всього тіла з віком (F = 8,56; p < 0,001). Максимальні значення в обстежених чоловіків зареєстровано у віковій групі 30-39 років. Достовірно нижчі показники знежиреної маси встановлені у віковій групі 70-79 років (на 11,4 %: 55,08 ± 6,10 та 62,14 ± 5,10 кг, відповідно, p = 0,01) та в групі 80-89 років (на 16 %: 52,18 ± 8,33 та 62,14 ± 5,10 кг, відповідно, p = 0,004) порівняно зі значеннями осіб вікової групи 30-39 років. Показник апендикулярної знежиреної маси досягав максимальних значень у чоловіків 20-29 років і вірогідно знижувався з віком (F = 18,43; p < 0,001), проте статистично значуще зменшення встановлено у вікових групах 70-79 років ([95 % довірчий інтервал (ДІ): 6,03-30,9], χ2 = 7,6, р = 0,006) та 80-89 років ([95 % ДІ: 5,7-45,8], χ2 = 8,6, р = 0,003). Вірогідно нижчий індекс апендикулярної знежиреної маси виявлено у віковій групі 70-79 років – 7,9 ± 0,8 кг/м2 та 80-89 років – 7,7 ± 1,1 кг/м2 порівняно з показниками вікової групи 20-29 років – 8,8 ± 0,9 кг/м2 та 30-39 років – 8,8 ± 0,6 кг/м2. Частота саркопенії (індекс апендикулярної знежиреної маси < 7,0 кг/м2) серед обстежених чоловіків вірогідно зростала з віком та у віковій групі 50-59 років становила 5,3 %, 60-69 років – 5,1 %, 70-79 років – 15,1 %, 80-89 років – 41,0 %. Встановлено вірогідний негативний зв’язок між віком та знежиреною масою (r = -0,31; p < 0,01), апендикулярною знежиреною масою (r = -0,48; p < 0,01), а також індексом апендикулярної знежиреної маси (r = -0,28; p < 0,01).

Висновки. Вік-асоційовані зміни тілобудови у практично здорових чоловіків полягають у зменшенні знежиреної маси, що проявлялося у зростанні частоти саркопенії з 5,3 % у віковій групі 50-59 років до 41,0 % у віці 80-89 років.

 

СВЯЗЬ МЕЖДУ КОГНИТИВНЫМИ ФУНКЦИЯМИ И ФИЗИЧЕСКИМИ ВОЗМОЖНОСТЯМИ ЧЕЛОВЕКА ПРИ ФИЗИОЛОГИЧЕСКОМ СТАРЕНИИ (НА ПРИМЕРЕ ДОЛГОЖИТЕЛЕЙ)

Н. А. Прокопенко
ГУ “Институт геронтологии им. Д. Ф. Чеботарева НАМН Украины”, Киев 

Старение является закономерным результатом жизнедеятельности человеческого организма и сопровождается разнообразными нарушениями в физиологических процессах. На сегодняшний день одной из важных задач является сохранение когнитивного и физического здоровья человека при старении.

Цель исследования – оценить сохранность когнитивных функций, выявить связь между когнитивными функциями и физическими возможностями у долгожителей.

Материалы и методы. Обследованы 75 долгожителей в возрасте 93,7 ± 2,8 года. У долгожителей измеряли гемодинамические показатели (артериальное давление, частоту сердечных сокращений до и после нагрузки), жизненную емкость легких (ЖЕЛ), рост, массу тела, рассчитывали показатель сердечно-сосудистой деятельности (ПССД), индекс массы тела (ИМТ). Степень и направленность когнитивных нарушений определяли с помощью теста MMSE (mini mental state examination). Физические возможности определяли с помощью вопросника и физических тестов (мышечная сила кисти, тест на вставание со стула).

Результаты. Когнитивные функции без изменений наблюдались у 22 % долгожителей, нерезкое возраст-зависимое снижение памяти – у 24 %, мягкое когнитивное снижение – у 22 %, начальная стадия деменции – у 25 %, более выраженные стадии деменции наблюдались у 7 % долгожителей. Показатели MMSE положительно коррелировали с ИМТ (r = 0,69, p < 0,001), ЖЕЛ (r =0,50, p < 0,01), со способностью долгожителя мыться без посторонней помощи (r = 0,42, р < 0,001), подниматься и спускаться по лестнице (r = 0,31, р < 0,01), выполнять легкую работу по дому (r = 0,50, р < 0,001), с мышечной силой кисти (r = 0,33, р < 0,01), со способностью выполнить тест на вставание со стула (r = 0,46, р < 0,001). Между ПССД и данными теста MMSE выявлена нелинейная зависимость вида y=a+bx+cx2.

Выводы. Выявленная нелинейная зависимость ПССД от уровня когнитивных нарушений свидетельствует о том, что заболевания сердечно-сосудистой системы, в частности, артериальная гипертензия, являются прогностическим неблагоприятным фактором когнитивных нарушений. В свою очередь, когнитивные нарушения отрицательно сказываются на физических возможностях.

 

ОЦІНКА ПРИХИЛЬНОСТІ ДО ПРОГРАМ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ З СИСТЕМНИМ ОСТЕОПОРОЗОМ ТА ВЕРТЕБРАЛЬНИМИ ПЕРЕЛОМАМИ

О. С. Рибіна, Н. В. Григор’єва
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Загальновідомо, що ефективність комплексних програм фізичної терапії залежить від індивідуально підібраних фізичних вправ та методів відновного лікування. Результати деяких наукових робіт виявили, що ефективність комплексного лікування хворих з остеопорозом та переломами тіл хребців залежить і від прихильності пацієнта до виконання повної комплексної програми фізичної терапії згідно до рекомендацій (режим + кількість процедур) та задоволеності (простота в запам’ятовуванні та режимах виконання).

Мета дослідження – вивчити прихильність та задоволеність розробленою програмою фізичної терапії в жінок із системним остеопорозом та вертебральними переломами на рівні грудного відділу хребта та/чи поперекового відділу хребта.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 53 жінки в постменопаузальному періоді віком 50-84 роки, які знаходились на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в ДУ “Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”. Пацієнтки були поділені на групи залежно від віку. Обстежені особи займалися за розробленою комплексною програмою фізичної терапії протягом семи місяців. Прихильність та задоволеність комплексною програмою фізичної терапії оцінювали за допомогою опитувальника прихильності до лікування, задоволеність – за шкалою Лікерта.

Результати. Оцінка прихильності та задоволеності розробленою комплексною програмою фізичної терапії встановила, що жінки віком 50-69 років та 70-84 роки були прихильні до занять через один місяць у 94 % та 91 %, але через чотири місяці показники зменшувались в обох вікових групах і становили 78 % та 72 %, а через сім місяців – 58 % та 51 %, відповідно. Показники задоволеності (за шкалою Лікерта) комплексною програмою фізичної терапії в жінок обох груп були високі й не відрізнялись у вікових підгрупах 50-69 років та 70-84 роки, як  через один (4,7 % та 4,6 %), так  і  через  чотири  місяці (4,8 % та  4,7 %) і сім місяців (4,7 % та 4,3 %) серед осіб, які регулярно виконували розроблену комплексну програму фізичної терапії.

Висновки. Встановлено, що жінки віком 50-69 років та 70-84 роки були прихильні до занять на початку комплексного лікування, але поступово прихильність знижувались в обох вікових групах. Показники задоволеності від виконання комплексної програми фізичної терапії в жінок обох груп були високі й не відрізнялись як на початку дослідження, так і при його завершенні, серед групи осіб, що продовжували виконувати запропоновані програми.

 

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОКАЗНИКІВ ФРАКЦІЙНОЇ АНІЗОТРОПІЇ ТА ІЗОТРОПНОЇ ДИФУЗІЇ  БІЛОЇ РЕЧОВИНИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

О. В. Семьонова1, Л. А. Мироняк2, О. В. Павлюк2
1Національний університет охорони здоров`я України ім. П. Л. Шупика, Київ;
2ДУ Інститут ядерної медицини та променевої діагностики НАМН України, Київ 

Повне розуміння старіння мозку включає точну характеристику змін мікроструктури білої речовини головного мозку (БРГМ) залежно від віку. Когнітивна дисфункція в літньому віці частково може бути обумовлена феноменом «кортикального роз’єднання» — мікроструктурним порушенням цілісності асоціативних шляхів головного мозку внаслідок процесів аксональної демієлінізації. Даний феномен значною мірою був підтверджений методом дифузійно-тензорної магнітно-резонансної томографії (ДТ-МРТ), неінвазивного кількісного методу, що дозволяє оцінити мікроструктуру БРГМ in vivo.

Мета – визначити вікові особливості показників фракційної анізотропії (ФА) та ізотропної дифузії (СД) БРГМ із застосуванням високопольної магнітно-резонансної томографії.

Матеріали і методи. Обстежено 45 умовно здорових осіб, що за віком були  розподілені на 3 групи: І гр. – середній вік 48,87 + 5,34 років, n=14; ІІ гр. — середній вік 62,43 + 6,58 років, n=18; ІІІ гр. – середній вік 69,98 + 2,22 років, n=13). ДТ-МРТ виконували на томографі Ingenia 3Т (“Philips”). Кількісні дифузійні показники (ФА, СД) визначали в основних асоціативних пучках головного мозку (коліно та валик мозолястого тіла, верхній та нижній повздовжні пучки, гачкуватий пучок, пояс) та «зонах інтересу» (префронтальна, орбітофронтальна, тім`яна, потилична, скронева, передні перивентрикулярні ділянки та семіовальні центри).

Результати. При порівнянні кількісних дифузійних показників в трьох контрольних групах обстежуваних виявлено достовірне (p < 0,05 – 0,0000) зменшення ФА у волокнах  коліна та валика мозолястого тіла, верхнього повздовжнього пучка та зонах інтересу префронтальної, потиличної та скроневої ділянок. Показник СД найбільш суттєво (p < 0,05 – 0,0000) збільшився у волокнах коліна та валика мозолястого тіла, верхнього повздовжнього пучка, семіовальних центрах та в білій речовині префронтальної й орбіто-фронтальної ділянок.

Висновок. Коефіцієнт фракційної анізотропії (ФА) із віком має тенденцію до зменшення, середній коефіцієнт дифузії (СД) – до зростання. Виявлені закономірності відповідають найбільш раннім проявам мікроструктурної дезорганізації БРГМ (розрідження нейропіля, мієліно- та аксонопатія).

 

ЕНДОКРИННА ХІРУРГІЯ В ГЕРІАТРИЧНІЙ ПОПУЛЯЦІЇ

М. Д. Тронько, А. Є. Коваленко, Ю. М. Таращенко
ДУ Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України, Київ 

Люди похилого віку становлять значну частину населення України і, без сумніву, що в них з кожним роком зростає необхідність виконання оперативних втручань на залозах внутрішньої секреції. Найбільш часто обговорюється хірургічне лікування при злоякісних пухлинах щитовидної залози, проліферуючому колоїдному зобі з компресійним синдромом, хворобі Грейвса, первинному та вторинному гіперапаратиреозі, пухлинах надниркових залоз. Звертає на себе увагу відсутність міжнародних клінічних рекомендацій, специфічних для геріатричної популяції.

Мета дослідження – визначити можливості виконання хірургічних втручань на залозах внутрішньої секреції у хворих похилого та старечого віку.

Матеріали і методи. Проведена ретроспективна порівняльна оцінка результатів хірургічного лікування пацієнтів із захворюваннями щитовидної, паращитовидних та надниркових залоз у вікових групах від 30 до 60 років (n = 17314) та старше 60 років (n = 3773) за період з 1986 по 2020 роки, які перебували на лікуванні в нашій установі. Усього виконано 21087 операцій з летальністю 0,1 % у віковій групі 30-60 років і 0,2 % у віковій групі старше 60 років. Операції з приводу злоякісних пухлин щитовидної залози склали, відповідно, у вікових групах 6748 і 1 425 спостережень; хвороби Грейвса та гіпертиреоїдних форм зоба – 3113 і 586 спостережень; вузлових форм зоба – 5724 і 1360 спостережень; гіперпаратиреозу – 441 і 145 спостережень; пухлин коркового шару надниркових залоз – 939 і 194 спостережень; пухлин мозкового шару надниркових залоз – 349 і 63 спостережень.

Результати. Показання до хірургічного втручання в геріатричних пацієнтів були більш суворі й визначалися злоякісністю, наявністю компресійного синдрому із стисненням сусідніх органів аеро-дигестивного тракту, які можуть поставити під загрозу життя пацієнта, наявністю ускладнень тиреотоксикозу, які не піддається лікуванню, тяжких форм гіперпаратиреозу, гормональної активності пухлин надниркових залоз. Порівняльна оцінка результатів оперативних втручань показала відсутність значних відмінностей у ранніх хірургічних результатах, рівні післяопераційних ускладнень між літніми та більш молодими пацієнтами. Утворення, що викликають компресію, розширені доступи та злоякісні новоутворення, були вагомими предикторами ускладнень незалежно від віку. При цьому віддалені результати лікування онкологічних захворювань у літніх пацієнтів були гірші через агресивність пухлинного процесу.

Висновки. Вік повинен бути одним з основних чинників при обговоренні показань до хірургічного лікування пацієнтів із захворюваннями залоз внутрішньої секреції. Результати операцій на залозах внутрішньої секреції в геріатричній популяції можна поліпшити за допомогою ретельної передопераційної стратифікації індивідуального ризику, оцінки та моніторингу супутніх захворювань, фізичного статусу пацієнта. Вік не слід розглядати як критерій виключення при прийнятті хірургічного рішення. Потенційно підвищений віковий хірургічний ризик визначається більше біологічним, а не хронологічним віком. Необхідно обов’язкове обговорення з пацієнтами та їхніми родичами можливих результатів хірургічного лікування в порівнянні зі спостереженням.

 

РИЗИК РЕЦИДИВУ ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ  ПРОТЯГОМ ТРЬОХ РОКІВ У ХВОРИХ З ПІДТВЕРДЖЕНОЮ МАНІФЕСТНОЮ ВІРУСНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ

Н. С. Турчина., Т. М. Черенько
…………………………………………………………… 

Повторний інсульт викликає більш тяжку інвалідизацію та вищу смертність, ніж перший, що обумовлює продовження пошуку специфічних детермінант для поліпшення вторинної профілактики. Перенесена інфекція є тимчасовим незалежним тригерним чинником для ішемічного інсульту (ІІ) та потребує оцінки як фактор ризику (ФР) рецидиву.

Мета роботи – оцінити вплив маніфестної вірусної інфекції на трирічну частоту повторного інсульту та визначити його незалежні предиктори.

Матеріали і методи. За період 2014-2019 р.р. обстежено 70 хворих на ІІ з маніфестацією вірусної інфекції протягом 2 тижнів до госпіталізації та її підтвердженням за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) (основна група — ОГ). Групу порівняння (ГП) склали 220 хворих без ознак вірусної маніфестації, які за тяжкістю інсульту, середнім віком та гендерними показниками не відрізнялись від обстежених ОГ. Тяжкість неврологічного дефіциту оцінювали за шкалою оцінки тяжкості інсульту Національного інституту здоров’я NIHSS (National Institute of Health Stroke Scale). Визначали патогенетичний підтип інсульту користуючись TOAST критеріями.

Результати. Трирічна кумулятивна частота рецидиву інсульту була більшою у хворих ОГ: 17,4 % (безрецидивне виживання 82,6±4,6 %) порівняно із хворими ГП – 12,1 %  (безрецидивне виживання 87,9±2,2 %),  р=0,240.

У разі представництва в крові щонайменше 2-х типів вірусів частота рецидиву зростала до 22,8 % (ймовірність безрецидивного виживання 77,2±6,1 %), в ГП — 12,1 % (ймовірність безрецидивного виживання 87,9±2,2 %), р=0,0470. За наявності HSV1 ризик рецидиву інсульту в ОГ відносно  хворих ГП підвищувався у 2,16 рази: ВР = 2,16; 95% ДІ: 1,15-4,04 (р=0,0154); HSV2 – у 1,69 рази: ВР = 1,69; 95% ДІ: 0,76-3,77 (р=0,1983); HНV6 – у 2,49 рази: ВР = 2,49; 95% ДІ: 1,05-4,56 (р=0,0356); CMV – у 2,82 рази: ВР = 2,82; 95% ДІ: 1,34-5,95 (р=0,0065); EBV– у 2,67 рази: ВР = 2,67; 95% ДІ: 1,26-5,68 (р=0,0106); вірусу грипу – у 2,64 рази: ВР = 2,64; 95% ДІ: 1,17-5,95 (р=0,0188).

Незалежними прогностичними чинниками трирічного рецидиву інсульту у хворих з вірусною маніфестацією виявились HSV1 (В коефіцієнт = 4,52), CMV (В коефіцієнт = 3,63), вірус грипу (В коефіцієнт = 4,11) та товщина КІМ (В коефіцієнт = 10,77), константа -20,57.

Прогностична цінність моделі  висока з площею фігури під кривою ROC = 0,971, 95% ДІ: 0,900-0,966. Чутливість моделі 100,0 %, 95% ДІ: 71,5-100,0 % , специфічність – 83,1 % ( 95% ДІ: 71,0-91,6 %).

Висновки. Ризик рецидиву інсульту з вірусною маніфестацією та наявністю герпесвірусної інфекції та вірусу грипу достовірно підвищувався у разі присутності двох та більше типів вірусів у 1,89 рази (до 22,8%) порівняно з ГП (12,1 %). Незалежними прогностичними чинниками трирічного рецидиву інсульту у хворих із вірусною маніфестацією, згідно розробленої математичної моделі, були наявність в крові  хворих ДНК  HSV1, CMV, РНК вірусу грипу та змін товщини КІМ.

 

ОЦІНКА ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЛІТНІХ ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ЗА СКРИНІНГОМ ГЕРІАТРИЧНОГО СИНДРОМУ НЕМІЧНОСТІ

Г. М. Христофорова, Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко, В. О. Артеменко
ДУ Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України, Київ 

Визначення рівня фізичного здоров’я є важливим компонентом комплексної геріатричної оцінки. Чинне місце серед геріатричних інструментів посідає скринінг геріатричних синдромів, передусім синдрому немічності (ГСН).

Мета – на основі даних геріатричних інструментів оцінити рівень фізичного здоров’я хворих на неускладнену гіпертонічну хворобу (ГХ) у похилому та старечому віці.

Матеріали і методи. У 110 хворих на ГХ II стадії віком 60-79 років проведено анкетування за шкалою FRAILта модифікованим фенотипом Frailty, визначено фізичний стан за Короткою батареєю тестів фізичного статусу (SPPB). За результатами тестів проведена стратифікація за категоріями немічні, пренемічні та міцні.

Результати. За даними анкетування превалювали пренемічні особи: 50 % та 68,2 %, відповідно, за фенотипом Frailty і анкетою FRAIL. За результатами тестів SPPB пренемічність діагностовано лише у 22,8 %, а більшість складали «міцні» особи – 66, 1 %. Частота виявлення немічності становила 17,2 % за шкалою FRAIL, тоді як за фенотипом Frailty та тестами SPPB – 10,9 %  і 11,1 %, відповідно. Погіршення фізичного стану пацієнтів з ГХ з віком засвідчує зростання частоти реєстрації ГСН: за шкалою FRAIL частота ГСН була вищою в старечому віці порівняно з похилим (12,5 та 30 %, відповідно, χ2 = 4,3, р = 0,04), тоді  як  за  фенотипом  Frailty  достовірних  відмінностей  не  встановлено  (8,8 % та 16,7 %, відповідно, χ2 = 1,5, р = 0,2). Вікову динаміку зниження рівня фізичного здоров’я віддзеркалює й зменшення кількості міцних пацієнтів за результатами тестів SPPB – 88,3 % у похилому і 48 % – у старечому віці. Незадовільний фізичний став частіше реєстрували в жінок порівняно з чоловіками як за анкетою FRAIL (частота ГСН  22,5 % та 4,8 %, відповідно, χ2= 4,1, р = 0,04), так і критеріями фенотипу Frailty (12,1 % та 1 %, χ2= 6,3, р = 0,01).

Висновки. Частота ГСН як методу оцінки фізичної неспроможності зростає з віком, частіше виявляється в жінок і реєструється відповідно, у 17,2 %, 10,9 % і 11,1 % при використанні шкали FRAIL, критеріїв фенотипу Frailty і SPPB. Визначення фізичного стану за SPPB запобігає гіпердіагностиці ГСН, більшою мірою стану «пренемічності».

 

ВПЛИВ ПРОБІОТИЧНИХ КУЛЬТУР LA-5 ТА ВВ-12 НА САМОПОЧУТТЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

О. П. Чагаровський1,2, Ю. Г. Григоров3, Л. Л. Синєок3, Ю. В. Гавалко3, Т. М. Семесько3, М. С. Романенко3
1Науково-виробнича організація Лактол Інтернейшнл, Київ
2Одеська національна академія харчових технологій, Одеса
3ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Мета – вивчити вплив пробіотичних культур Lactobacillus acidophilus LA-5 та Bifidobacterium lactis BB-12 (CHR. HANSEN, Данія) на здоров’я і самопочуття людей  похилого віку.

Матеріали і методи. Перший етап досліджень присвячений вивченню пробіотичних властивостей кисломолочних продуктів «Біо-кефір» та «Біо-йогурт», що містили не менш ніж 1*10⁷ клітин вищеназваних культур в 1 г продукту в порівнянні з традиційним кефіром. Обстежено 40 пацієнтів віком від 50 до 79 років, які були розподілені на 3 групи. Першій групі в щоденний раціон харчування включали 500 мл «Біо-йогурту», другій групі – 500 мл «Біо-кефіру», третій групі – 500 мл традиційного кефіру. Досліджували клінічні (загальний стан, скарги) і біохімічні показники (вміст в крові гемоглобіну, глюкози, білку, загального холестерину і бета-ліпопротеїдів, протромбіну, білірубіну, аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), тимолова проба).

Другий етап досліджень по визначенню пробіотичної ефективності та переносимості культур LA-5 та ВВ-12 в харчуванні людей похилого віку з метаболічним синдромом (МС) передбачав відбір 70 осіб віком від 60 до 80 років, серед яких у 41 особи було діагностовано дисбактеріоз кишківника. Крім того, у дослідження включено групу з 9 осіб похилого віку з МС без дисбактеріозу кишківника. В якості контрольної групи обстежено 20 осіб з МС без дисбактеріозу кишківника, які не приймали пробіотичні культури. Перші дві групи пацієнтів протягом 30 діб 3 рази на день під час їжі вживали культури LA-5 в дозуванні не менш ніж 1,3*10⁸ клітин в 1 г та BB-12 в кількості не менш ніж 3,0*10⁸ клітин в 1 г.

Результати. Дослідження впливу кисломолочних продуктів, які містили пробіотичні культури LA-5 та ВВ-12, засвідчили тенденцію по зниженню та нормалізації артеріального тиску, покращення апетиту, незначного збільшення діурезу, зменшення явища метеоризму, відчуття гіркоти в роті, печії, а також поліпшення загального самопочуття. Аналіз біохімічних показників крові показав, що вживання «Біо-кефіру» та «Біо-йогурту» призводить до сприятливих змін в І та в ІІ групах та практично не спостерігалося в ІІІ групі. Слід наголосити про позитивний вплив біо-продуктів на показники ліпідного обміну та ліпопротеїдів за рахунок зниження вмісту холестерину на 12,2 % та 9,0 % після вживання «Біо-йогурту» та на 10,2 % та 5 % після вживання «Біо-кефіру», відповідно. Про покращення функції печінки та жовчовивідних шляхів свідчить зниження вмісту амінотрансфераз крові разом зі зменшенням показників тимолової проби та вмісту загального білірубіну крові. За результатами ЕКГ встановлено, що у 64 % і 65 % пацієнтів І та ІІ групи поліпшились обмінні процеси у міокарді, що підтверджується зменшенням інтервалу P-Q та збільшенням амплітуди зубців Т. В ІІІ групі пацієнтів аналогічні результати були відзначені тільки в 50 % випадків.

Як показали результати другого етапу клінічних досліджень, щоденне вживання культур LA-5 та ВВ-12 призвело до зменшення кількості грибів роду Candida, лактозонегативної, слабоферментуючої кишкової палички, а також умовно-патогенної мікрофлори в випорожненнях пацієнтів. Кількість ентерококів та гемолітичних мікроорганізмів не змінювалось, хоча останні зустрічалися дуже рідко в групі з дисбактеріозом (менш ніж 5%).

Аналіз результатів вивчення самопочуття свідчить про зниження синдромів газоутворення, шлункової диспепсії, дисмоторики, больових відчуттів, ознак гіповітамінозу та імунних порушень в випадку прийому культур LA-5 та ВВ-12. Виявлено статистично значиме зниження сироваткового вмісту загального холестерину на 6,7 % та ліпопротеїдів низької щільності на 12 %, підвищення  ліпопротеїдів  високої  щільності на 5 %, а також коригування показника атерогенності в сторону нормованих величин (<3,0) з 4,65 до 4,03, що свідчить про зменшення ризику загрози розвитку атеросклерозу.  Відзначено покращення вуглеводного обміну у 67 % пацієнтів. Після курсового вживання культур у осіб похилого віку з порушеною толерантністю до глюкози рівень глюкози в крові через 2 год стандартного глюкозотолерантного тесту знижувався і досягав нормальних значень. Оцінка реактивності та резистентності організму пацієнтів, яка проводилась з урахуванням частоти сингенетичних та патогенетичних реакцій за результатами загального аналізу крові, показала позитивну динаміку у людей, які вживали досліджувані культури. Підвищення концентрації секреторного імуноглобуліну А в слині після прийому культур LA-5 та ВВ-12 віддзеркалює покращення функціонального стану кишківника і, відповідно, є індикатором посилення імунінного захисту слизових оболонок.

Висновки. «Біо-йогурт» та «Біо-кефір» мають виражені функціонально-оздоровлюючі властивості за рахунок вмісту пробіотичних культур LA-5 та ВВ-12 в порівнянні з традиційним кефіром, що виготовляється з використанням закваски, приготовленої на кефірних грибках. Щоденне вживання пробіотичних культур LA-5 та ВВ-12 в кількості більш ніж 10⁸ клітин в 1 г препарату  призводить до покращення здоров’я осіб похилого віку.

 

УДОСКОНАЛЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОЇ ІШЕМІЇ МОЗКУ

В. І. Черній, Т. В. Черній, Д. О. Фокіна
Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, Київ 

Найбільш поширеною клінічною формою цереброваскулярної патології є хронічна ішемія головного мозку (ХІМ), одним з провідних синдромів якої є когнітивні порушення. Переважання в структурі ЦВЗ хронічних захворювань, генез яких має мультифакторний характер, відрізняються системністю ураження і коморбідністю.

Мета роботи удосконалити діагностику хронічної ішемії мозку на основі комплексних клініко-неврологічного та клініко-інструментального обстежень, і розробити методи персоніфікованого лікування та реабілітації.

Матеріали і методи. Проведено клініко-неврологічне обстеження 200 пацієнтів з коморбідною  патологією, які розділені на 4 групи. В 1 групу включені 50 пацієнтів з діагнозом ХІМ, у 2 групу – 50 пацієнтів з діагнозом ХІМ та гіпертонічною хворобою, у 3 групу – 50 пацієнтів з діагнозом ХІМ (ГДЕ + інсульт в анамнезі), серед них 30 хворих з  руховим дефіцитом після мозкового інсульту у ранньому відновлюваному періоді, лікування яких включає електронейростимуляцію з використанням апарату «Тренар»,  режим «Донор» та базову терапію. 4 групу склали 50 пацієнтів ХІМ з підтвердженою коронавірусною інфекцією та діагнозом “постковідний синдром”. Діагноз був підтверджений даними загальноклінічного, неврологічного, лабораторного, інструментального обстеження, нейропсихологічного тестування.

Результати. На основі комплексного клініко-неврологічного, нейропсихологічного і інструментального обстеження уточнено особливості нейропсихологічних порушень у пацієнтів з хронічною ішемією мозку та коморбідною патологією. Доповнення протоколу лікування хворих з ХІМ у всіх досліджуваних групах комплексом препаратів, спрямованих на усунення холінергічної недостатності, призводило до корекції когнітивних порушень при хронічній ішемії мозку. Застосування апаратно-програмного комплексу «Тренар-01» у процесі лікування багаторазово підвищує силу і функцію стимульованих м’язів, що дозволяє швидше нормалізувати статичні та рухові порушення. Визначені закономірності та механізми перебігу хронічної ішемії мозку та постковідного синдрому у пацієнтів з коморбідною патологією з метою розробки методів персоніфікованої діагностики та терапевтичної корекції.

Висновок. Розроблено  комплекс методів персоніфікованої діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів з хронічною ішемію мозку з урахуванням коморбідної патології.

ДОЦІЛЬНІСТЬ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЛІНЕНАСИЧЕНИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ ПАЦІЄНТАМ ПОХИЛОГО ВІКУ, ЩО СТРАЖДАЮТЬ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ ТА ОЖИРІННЯ

Н. В. Черновська, І. В. Лукашевич
Буковинський державний медичний університет, Чернівці 

Станом на 2020 р. в Україні понад 30% людей мають надлишкову масу тіла і 25% страждають на ожиріння та метаболічний синдром. Частота виявлення артеріальної гіпертензії (АГ) зростає пропорційно надлишковій масі тіла. АГ вважають найбільш частим компонентом метаболічного синдрому, особливо у пацієнтів похилого віку.

Мета роботи – оцінити ефективність лікування хворих похилого віку з АГ та ожирінням із додаванням до базової терапії ω-3-поліненасичених жирних кислот (ПНЖК).

Матеріали і методи. Обcтежено 30 хворих із АГ та ожирінням, 30 осіб з оптимальною масою тіла та 20 практично здорових осіб у віці 65-78 років. У кровi визначили рiвнi холеcтеролу, триглiцеридів, ліпопротеїдів високої та низької щільності, лептину і адипонектину. Пацієнтам основної групи (n=30) призначали комплексне стандартне лікування АГ та додатково використовували ω-3 ПНЖК. Групу порівняння склали 30 осіб, яким ω-3 ПНЖК не призначались.

Результати. У пацiєнтiв групи порівняння наприкiнцi стандартного курcу лiкування виявлено доcтовiрне (p < 0,05) і значне покращення усіх досліджуваних показників лiпiдограми, що вказувало на ефективнicть стандартної схеми лiкування. Так, рiвень загального холеcтерину зменшивcя з 5,77 ± 0,41 до 4,9 ± 0,56 ммоль/л (p < 0,05). При заcтоcуванні ω-3-ПНЖК показник загального холеcтерину достовірно зменшився до 4,42 ± 0,50 ммоль/л. Позитивну динамiку cпоcтерiгали і щодо рівня холестерину ЛПВЩ, який підвищився на 20,5 % в оcновнiй групi і на 13 % у групi порiвняння. Рiвень ЛПНЩ і ЛПДНЩ у динаміці лiкування в обох групах змiнювавcя в бiк тенденції до нормалiзацiї показників. Концентрацiя триглiцеридів у кровi хворих з АГ та ожирінням в процесі лiкування поверталаcя до меж нормальних значень, при цьому їх зменшення становило 28,7 % в оcновнiй групі  i 19,4 % у групi порівняння (р < 0,05).

При призначенні стандартного комплексу у групі порівняння рівень лептину достовірно не змінився, тоді як у оcновнiй групi він значно зменшився на 21,9 % (p < 0,05) і відповідав рівню практично здорових осіб. У хворих основної групи статистично значимо (р < 0,05) зросла концентрація адипонектину порiвняно з результатами до лiкування (на 54,5 %).

Висновок. Включення ω-3-ПНЖК в схему комплексного лікування хворих похилого віку із АГ та ожирінням позитивно впливає на клінічний перебіг АГ, зменшує вираженість дисліпідемії та гіпертригліцеридемії, усуває дисадипокінемію.

 

«УНІФІКОВАНА ШКАЛА ОЦІНКИ РИЗИКУ ТРОМБОЕМБОЛІЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ» — ІНСТРУМЕНТ ПРОГНОЗУВАННЯ ТРОМБОТИЧНОГО РИЗИКУ У ОСІБ, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ COVID-19

В. П. Чижова, А. В. Писарук, О. В. Коркушко, І. А. Самоць, Т. І. Ковтонюк, А. В. Гавалко
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Перебіг COVID-19 залежить не лише від агресивності штамів вірусу SARS-CoV2, а й від стану організму хворого (імунної системи, системи гемостазу, наявності коморбідної патології тощо). Чисельні дослідження свідчать, що при COVID-19 посилюється внутрішньосудинне зсідання крові і тромбоутворення в судинах дрібного калібру життєво важливих органів. При цьому ушкоджуються не тільки легені, а й розвивається поліорганна недостатність внаслідок блокади мікроциркуляції, що і визначає ступінь важкості перебігу захворювання.

Мета роботирозробити інтегративну шкалу для оцінки ризику розвитку тромбогенних ускладнень.

Матеріали і методи. Проводився аналіз літератури по базах E-library, PubMed, Scopus та Web of Science Core Collection  для вивчення опитувальників, які застосовувались раніше у пацієнтів терапевтичного профілю.

Результати. Розроблено «Уніфіковану шкалу оцінки ризику тромбоемболічних ускладнень», що містить 17 питань і дозволяє оцінити наявність факторів ризику та прогноз тромбоемболічних ускладнень. Питання, що увійшли до шкали оцінки ризику тромбоемболічних ускладнень, інтуїтивно зрозумілі, не вимагають роз’яснень. Застосування шкали можливе в формі опитування з лікарем, медичною сестрою, а також самостійно у формі анкетування пацієнтів. Найбільш зручна форма використання – самостійно у формі анкетування, а найбільш перспективна – при вивченні стану здоров’я осіб великих вибірок, наприклад, в громадах.

Посилання на опитувальник — https://forms.gle/XZwsGp5GaVuNqZeS9 вперше оприлюднене на  Українській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Первинна медична допомога – основна складова охорони здоров’я України (до Всесвітнього дня сімейного лікаря)» Інституту сімейної медицини НУОЗ України ім. П.Л. Шупика (19-20 травня 2021 року).

Висновок. Розроблений опитувальник дозволяє з позиції як лікаря, так і  пацієнта оцінити ризик тромбоемболічних ускладнень і виявити фактори ризику розвитку тромбозів  в рутинній клінічній практиці.

 

МІЖПОКОЛІННІ ТА ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ НИРОК У ОСІБ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ З КОМОРБІДНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

І. С. Шаповаленко, В. Ю. Жарінова, Л. А. Бодрецька, Г. П. Войнаровська, Ж. С. Бутинець, Л. М. Кахановська, В. О. Табакович-Вацеба, Я. О. Шаповаленко
ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”, Київ 

Фактори ризику (ФР) хронічної хвороби нирок (ХХН) за багатьма позиціями збігаються з ФР розвитку і прогресування серцево-судинної патології. Результати досліджень свідчать, що в осіб різних поколінь змінюється поширеність та прогностична значущість традиційних ФР. Визначення міжпоколінних відмінностей впливу ФР дасть можливість дослідити кінцеві точки та інтерполювати дані на сучасне покоління.

Мета — вивчити особливості порушення функції нирок (ФН) у хворих старшого віку, життєвий цикл яких охопив період від початку до середини XX століття, і їх нащадків з періодом життя від 1925 року по сьогоднішній день.

Матеріали і методи. Обстежено 517 хворих похилого та старечого віку з ішемічною хворобою серця (ІХС), які спостерігались у відділенні кардіології Інституту геронтології в період з 1975 по 2017 рік. Пацієнти були поділені на 3 групи: 1 покоління – народжені в період 1905–1924 р.р. (n=155), 2 покоління – народжені з 1925 по 1944 р.р. (n=227), 3 покоління – народжені з 1945 по 1964 р.р. (n=135). Вивчали ФР кардіоваскулярної патології (стать, вік, паління, рівні холестерину, креатиніну глюкози, швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за формулою CKD-EPI, артеріальний тиск), частоту коморбідної патології (цукрового діабету, артеріальної гіпертензії (АГ), ХХН).

Результати. Середній вік при первинному зверненні становив 67,2 ± 4,6 років в І групі, 67,5 ± 6,9 років – у ІІ та 63,2 ± 2,4 років у ІІІ групі. Відмічається статистично значимо вищий рівень креатиніну в ІІ (71,9 ± 1,18 мкмоль/л) (р < 0,05) та ІІІ (83,6 ± 1,21 мкмоль/л) (р < 0,05) поколіннях по відношенню до І (61,2 ± 0,80 мкмоль/л). За рівнем ШКФ у жінок в усіх поколіннях не було виявлено нормальної ФН. У чоловіків ІІ групи виявлено більшу частоту незначно зниженої ФН (р = 0,011), ніж у І та ІІІ групах, а помірно зниженої ФН – у ІІІ групі (р ˂ 0,001) в порівнянні з І та ІІ групами. Основними причинами порушення ФН були діабетична ХХН, гіпертензивна ХХН, яка є наслідком АГ, та ішемічна ХХН як наслідок атеросклерозу. Виявлено достовірне зростання в ІІ (10,1 %) та ІІІ (23 %) поколіннях частоти діабетичної ХХН (р ˂ 0,001) по відношенню до І покоління (3,2 %), а також частоти ХХН, пов’язаної з АГ (р ˂ 0,001) (38,7 % в І групі, 64,8 % в ІІ групі, 48,9 % в ІІІ групі), проте зменшується в цих поколіннях частота ішемічної ХХН (р = 0,001) (25,2 % в І групі, 13,5 % в ІІ групі, 10,4 % в ІІІ групі).

Висновок. У поколіннях, народжених в періоди 1925-1944 р.р. та 1945-1964 р.р., в порівнянні з групою більш старшого покоління, відзначається значне зростання частоти діабетичної та пов’язаної з АГ ХХН, проте зменшується частота ішемічної ХХН.